Деякі люди можуть думати, що право на сецесію і самоврядування призводить до конфліктів. Але це ствердження є безпідставним. Візьмемо, наприклад, основи існування вільного ринку. Кожен має право розпочати власну справу. Тим не менш, більшість людей працюють на великі компанії. Останнє приваблює своїми перевагами. Цей принцип можна також застосувати і до держав. Люди можуть надати перевагу незалежності, але більшість обере можливість приєднатись до певної групи. Всі ці різні групи також знайдуть можливість для співробітництва. Звичайно економія від масштабу сприяє зменшенню витрат, але розмір масштабу можна встановлювати лише тоді, коли люди мають право вибору.
Сецесії не обов’язково повинні призводити до повної адміністративної незалежності. Будь-яка форма децентралізації, метою якої є передача обов’язків від центральних до місцевих органів влади може називатись політичною сецесією. Це може стати привабливою (перехідною) формою між повною сецесією і сучасною ситуацією.
Як це виглядає на практиці можна побачити на прикладі так званих особливих економічних зон таких як Шеньчжень, яка була створена китайським урядом в 1980-х і 1990-х роках. Ці регіони були звільнені від обов’язків слідувати певним законам, стали відкритими для іноземних інвестицій і показали Китаю шлях до більшої свободи. Дубай також запровадив такі зони вільної торгівлі. Подібні вільні економічні зони можуть стати прикладом для вільних політичних зон, де люди могли б експериментувати з різними формами правління.
Люди часто думають, що якщо держава не піклується про щось (наприклад, про оперний театр чи підтримку людей літнього віку), то цього не буде. Але це радянський менталітет, який базується на моделі існування людини лише за умови всесторонньої "підтримки" держави. Під час візиту американського економіста Мілтона Фрідмена до комуністичного Китаю його запитали, хто є секретарем США з питань розробки і використання корисних копалин. Відповідь, що такої особи немає, здивувала китайських співрозмовників. Їм було дуже складно уявити собі, що розробка і використання корисних копалин можлива без державного контролю.
В минулому люди не могли уявити собі життя без монарха. Монарх піклувався про своїх підданих. Наразі ми сприймаємо державу і демократію так само. Сьогодні людям важко уявити, що громадяни – до періоду розвиненої демократії – допускали верховенство влади монарха. Натомість вони допускають верховенство влади більшості без жодних нарікань.
Незважаючи на все це, ми щодня стикаємось з прикладами незалежного від держави розвитку громадських ініціатив. Іноді навіть всупереч очікуванням. Ніхто не міг собі уявити, що такий анархічний проект як Вікіпедія може бути успішним без державного контролю. Але він працює. Весь Інтернет є зібранням численних окремих організацій, особистостей і технологій, які співпрацюють один з одним без центрального управління. На початку розвитку Інтернету більшість людей не могли собі уявити, що Інтернет існуватиме без власника, що він буде базуватись на індивідуальних добровільних ініціативах між тисячами організацій (провайдери, компанії, інституції), кожна з яких контролює невелику частину мережі.
Насправді наше ідеальне вільне суспільство було б схожим на модель існування Інтернету, де застосовуються лише декілька простих правил, а все інше залежить від користувачів. Основне правило – спілкування через Інтернет – протокол ТСР/ІР. На цій основі мільйони компаній, організацій та фізичних осіб вільні робити те, що вони вважають доцільним – створювати власні домени, пропонувати послуги і спілкуватись у зручний для них спосіб. Можна також запроваджувати нові протоколи додатково до ТСР/ІР і долучати інших за їх бажанням. Вони можуть пропонувати нові послуги і шукати клієнтів. Ця різноманітність, свобода і самоорганізація в Інтернеті довела свою повну спроможність існувати напрочуд добре.
Відповідно, у вільному суспільстві основне правило – не чинити шахрайства, насильства і крадіжки. До тих пір, доки люди дотримуються цих правил, вони можуть пропонувати будь-які послуги, навіть ті, що зараз надаються державним сектором. Вона також можуть створювати власні спільноти: монархічні, комуністичні, консервативні, релігійні або авторитарні до тих пір поки їх учасники приєднуються до них добровільно і мають право в будь-який момент припинити членство. Такі спільноти можуть мати менше 10 осіб, або навіть більше мільйону. Наприклад, приватна компанія Walmart має два мільйони співробітників.