Як люди можуть бути такими дурними? Схоже, вони чіпляються за невігластво, бо звикли до його запаху. Хаббар Злотний зітхнув.
Його офіс знаходився у Вежі Кургану[61]. Злотному не дуже тут подобалося, бо вся будівля ходором ходила від роботи семафорної вежі, але так треба було для іміджу. З іншого боку, звідси ніщо не закривало краєвиду. І сама лише ділянка в цьому місці коштувала не менше, ніж вони заплатили за «Шлях».
— Дорога диліжансом до Ґеної забирає добрих два місяці, — сказав він, дивлячись у вікно на Палац за морем дахів. — Хоча, гадаю, він зуміє й трішки швидше. Семаграма йде кілька годин. Що в цій ситуації вас лякає?
— То в яку ж гру він грає? — спитав Зеленм’яс.
Решта членів ради директорів зі стурбованим виглядом сиділи за столом.
— Не знаю, — відказав Злотний. — Яка різниця.
— Але на його боці боги, Хаббаре, — зауважив Мускат.
— Поговорімо про це докладніше, гаразд? — запропонував Злотний. — Нікому в цій історії нічого не видається дивним? Зазвичай боги не влаштовують благодійних акцій, чи не так? Особливо з роздачею матеріальних цінностей. Ні, в наш час боги обмежуються такими речами, як благодать, смирення, стійкість та внутрішня сила. Тим, чого неможливо побачити. Тим, що не має ринкової вартості. Богів цікавить не фінплан, а фіміам, ха-ха.
Дехто з членів ради відреагував нерозуміючими поглядами.
— Не зовсім розумію, старий, — сказав нарешті Крадько.
— Не фінплан, а фіміам, — повторив Злотний. Він махнув рукою. — Не переймайтеся, на папері це матиме кращий вигляд. Словом, небесний дар панові Губперуку виявився великою скринею з монетами, частина яких лежала в чомусь, на диво схожому на банківські мішки, і всі ці монети були сучасного карбування. Це не здається вам дивним?
— Так, але навіть верховні жерці говорять, що він...
— Губперук — актор, — відрубав Злотний. — Думаєте, боги перенесуть його поштовий диліжанс повітрям? Справді? Це трюк, розумієте ви чи ні? Черговий спосіб потрапити на першу шпальту, та й усе. Неважко здогадатися. Він не має жодного плану, крім як зазнати героїчної поразки. Ніхто ж не чекає, що він і справді виграє, так?
— Я чув, на нього масово роблять ставки.
— Людям подобається бути обдуреними, якщо це обіцяє хоч якусь розвагу, — сказав Злотний. — Може, знаєте хорошого букмекера? Я теж зроблю маленьку ставку. П’ять тисяч доларів піде?
Це викликало нервові смішки, і Злотний натиснув ще трохи.
— Панове, будьте логічні. На допомогу нашому Поштмейстерові ніякі боги не прийдуть. Як і чарівники. Вони не дуже щедрі на магію, й ми дуже швидко дізнаємося, якщо він спробує нею скористатися. Ні, він просто шукає популярності, от і все. Що, звісно, не означає, — він підморгнув, — що ми не повинні подбати про, так би мовити, двохсотвідсоткові гарантії.
Усі підбадьорилися ще більше. Це були саме ті слова, які вони бажали би почути.
— Врешті-решт у горах трапляються нещасні випадки, — сказав Зеленм’яс.
— Гадаю, це саме той випадок, — погодився Злотний. — Втім, я в цьому контексті говорив про «Великий шлях». Тому я й попросив пана Поні окреслити деякі процедури. Пане Поні?
Інженер засовався на стільці. Він мав важку ніч.
— Прошу занести до протоколу, панове, що я наполягав на шестигодинній зупинці семафорів перед початком події, — сказав він.
— Саме так, а зараз стане відомо, що я назвав це абсолютно неприйнятним, — сказав Злотний. — По-перше, тому що це невиправдана втрата доходу, а по-друге, тому що відмова від передачі сигналів стане вкрай неправильним сигналом.
— Тоді ми зачинимося за годину до події й проведемо зачистку, — сказав пан Поні. — Кожна задіяна вежа надішле на Курган повідомлення про готовність, зачинить усі двері й чекатиме. Нікому не можна буде ні зайти, ні вийти. Ми налаштуємо вежі на роботу в дюплексному режимі, тобто, — розтлумачив він для менеджерів, — ми переключимо семафори, які транслюють сигнал із Ґеної, на роботу в протилежному напрямку, і тоді повідомлення туди йтиме вдвічі швидше звичайного. Поки, е, перегони триватимуть, «Шлях» не прийматиме жодних інших повідомлень. Ні «причепів», нічого. А від зараз, панове, з моменту, коли я вийду з цієї кімнати, ми не прийматимемо повідомлень від допоміжних веж. Навіть із тієї, що в Палаці, і з тієї, яка в Академії, — він форкнув і не без певного задоволення додав: — Особливо від тих студентів. Нас хтось атакує, панове.