— Нам із вами варто якось зіграти, — сказав Злотний. — Я теж маю досить гарну дошку. Коли є вибір, я волію грати тролями.
— Безжалісними, в меншості на початку гри, приреченими на поразку в руках не досить вдумливого гравця? — уточнив Ветінарі.
— Саме так. Достоту як і ґноми, які покладаються на підступність, оманливі ходи та швидку зміну позицій. За цією грою можна зрозуміти всі слабкості опонента, — сказав Злотний.
— Справді? — спитав Ветінарі, здіймаючи брови. — А чи не краще буде спробувати зрозуміти власні слабкості?
— О, це просто «Гуп!». Це легко! — прогавкав чийсь голос.
Обоє чоловіків обернулися до Ґедзя, який просто від полегшення зробився жвавим до зухвалості.
— Я грав у це, як був малим, — проторохтів він. — Нудно! Ґноми завжди виграють!
Злотний та Ветінарі обмінялися поглядами. Погляди говорили: хоча я ненавиджу тебе і кожен аспект твого світогляду до глибини душі, яку не виміряти жодним лотом, я все ж таки поважаю тебе хоч би за те, що ти — не Кріспін Ґедзь.
— Зовнішність оманлива, Кріспіне, — приязно сказав Злотний. — Тролями ніколи не програєш, якщо будеш добре думати.
— Одного разу ґном застряг у мене в носі, й Матуся мусила видлубувати його шпилькою для волосся, — повідомив Ґедзь таким тоном, ніби це був привід для безмірної гордості.
Злотний обійняв його за плечі.
— Страшенно цікаво, Кріспіне, — сказав він. — Як гадаєш, а може таке статися знову?
Коли вони пішли, Ветінарі знову став біля вікна, споглядаючи місто внизу. За кілька хвилин до кабінету вплив Тулумбас.
— У прийомній відбувся короткий діалог, ваша високосте, — доповів він.
Ветінарі не обернувся, але здійняв руку.
— Дайте-но подумати... Гадаю, хтось із них почав говорити щось на кшталт «Ви думаєте, він...», — а Підступп дуже швидко примусив його замовкнути? Підозрюю, це був пан Ґедзь.
Тулумбас зиркнув на аркуш у своїй руці.
— Майже дослівно, ваша високосте.
— Великих інтелектуальних зусиль тут не знадобилося, — зітхнув Правитель. — Любий пан Підступп. Він такий... надійний. Іноді я всерйоз думаю, що якби він уже не був зомбі, його слід було би перевести в цей стан.
— Мені розпорядитися провести щодо пана Злотного розслідування першого ступеня, ваша високосте?
— О небо, ні. Він для цього занадто розумний. Віддайте таке розпорядження щодо пана Ґедзя.
— Серйозно, ваша високосте? Але буквально вчора ви сказали, що вважаєте його не більше, ніж жадібним дурнем.
— Нервовим дурнем, а це може стати в пригоді. Він продажний боягуз, і ще він ненажера. Якось я бачив його за pot au feu[22] з білими бобами, і мені, Тулумбасе, буде непросто забути це вражаюче явище. Соус був скрізь. Між іншим, ті рожеві сорочки, що він носить, коштують від ста доларів штука. Що ж, він відбирає чужі гроші — в безпечний, потайний і не дуже розумний спосіб. Доручіть справу... так, клерку Браяну.
— Браяну, ваша високосте? — перепитав Тулумбас. — Ви впевнені? Він чудово вправляється з технічною апаратурою, але не дуже-то зграбний на вулиці. Його помітять.
— Так, Тулумбасе. Я знаю. Я хочу, щоб пан Ґедзь став трохи... нервовішим.
— А, розумію, ваша високосте.
Ветінарі знову повернувся до вікна.
— Дозвольте запитати, Тулумбасе, — сказав він. — А ви сказали б, що я тиран?
— Звісно ж, у жодному разі, ваша високосте, — відповів Тулумбас, прибираючи на столі.
— Але ж у цьому, очевидно, і проблема, чи не так? Хто скаже тиранові, що він таки тиран?
— Так, очевидно, це неоднозначна ситуація, ваша високосте, — погодився Тулумбас, вирівнюючи стосик папок.
— У своїх «Роздумах», які я завжди вважав мало придатними для перекладу, Густочуб стверджує, що втручання з метою відвернення вбивства означає обмеження свободи дій вбивці, тоді як свобода, за визначенням, є невід’ємною й універсальною категорією буття без будь-яких умов, — сказав Ветінарі. — Ви, мабуть, пригадуєте його знаменитий афоризм: «Доки хоч хтось не є вільним, я теж — маленький пиріжок із курятиною», — афоризм, що призвів до масштабних дискусій. Тож ми можемо вважати вилучення пляшки у людини, яка вбиває себе випивкою, благодійним, ба більше, похвальним актом — проте тут також відбувається обмеження свободи. Пан Злотний явно вивчав Густочуба, але, боюся, не спромігся його зрозуміти. Свобода цілком може бути природним станом людства, але те ж стосується й пожирання, сидячи на дереві, свого ще живого обіду. З іншого боку, Фрайдеґґер[23] у своїх «Контекстуальностях модальності» проголошує, що будь-яка свобода є обмеженою, штучною, а відтак ілюзорною, в кращому випадку — масовою галюцинацією. Жоден смертний у здоровому глузді не є істинно вільним, оскільки істинна свобода настільки жахлива, що тільки безумець чи божество можуть поглянути їй в обличчя. Вона приголомшує душу, вводячи її в стан на кшталт того, який він десь в іншому місці називає «Vonallesvolkommenunverstandlichdasdaskeit». А вам яка з цих точок зору ближча, Тулумбасе?
22
Одна з найпопулярніших страв традиційної французької кухні (бульйон із вареними у ньому ж яловичиною та овочами, які, однак, подаються окремо), відома також тим, що в старовину, коли
23
Фрайдеґґер — явний натяк на Мартіна Гайдеґґера (1899–1976), одного з найвизначніших філософів ХХ ст., основоположника феноменології (далі в своїй мініпромові про обмеженість свободи Ветінарі практично цитує найвідомішу Гайдеґґерову працю «Буття і час»). Фрайдеґґер із Дискосвіту — ідейний опонент вигаданого Пратчеттом філософа Густочуба (