— Яка з виготовлених на продаж шпильок — найдорожча в історії, Стенлі? — швидко спитав Мокр.
Це було як поворот перемикача. Обличчя Стена миттю змінило вираз із болісного горя на глибоку замисленість.
— На продаж? Якщо не брати до уваги спеціальних шпильок, виготовлених для виставок та ярмарків, у тому числі й Велику Шпильку 1899 року, то, мабуть, я б сказав, що це «Курча» № 3 екстрадовга з широкою голівкою, яку створив знаний шпилькар Йосія Вайлуватт для виробників шнурків. Ці шпильки витягувалися вручну і мали фірмові срібні голівки з мікроскопічним гравіюванням півника. Вважається, що за життя він встиг зробити їх не більше сотні, шефе. Згідно зі «Шпильковим каталогом» Губерта Павука, одна така шпилька може коштувати від п’ятдесяти до шістдесяти п’яти доларів, залежно від стану. № 3 екстрадовга з широкою голівкою прикрасить колекцію будь-якого істинного шпилькоголового.
— Я от... знайшов це на вулиці, — сказав Мокр, витягаючи з вилоги одну зі своїх ранкових покупок. — Ішов по Ринку і побачив її у щілині бруківки. Мені здалося, в неї незвичайний вигляд. Як для шпильки.
Стенлі відштовхнув Шеляга, який метушився навколо нього, і обережно взяв шпильку з Мокрових пальців. В іншій його руці, ніби нізвідки, з’явилося величезне збільшувальне скло.
Доки шпильку вивчали якнайретельнішим чином, у кімнаті панувала цілковита тиша. Потім Стенлі підняв на Мокра сповнений подиву погляд.
— Ви знали? — вимовив він. — І знайшли це на вулиці? Я думав, ви нічого не тямите в шпильках!
— О, всерйоз ні, але я трохи цікавився цим у дитинстві, — сказав Мокр, зневажливо змахуючи рукою, аби показати, яким дурним він був, що не перетворив дитяче захоплення на одержимість усього життя. — Ну, ти знаєш... Два-три старі бронзові імперіали, кілька незвичайних штучок на кшталт нерозділеної парочки шпильок чи двоголовика, принагідно куплений на пробному розпродажі[24] пакетик нерозібраних різносортних шпильок...
«Дяка богам, — подумав він, — за навик швидкочитання».
— О, в таких нічого вартісного ніколи нема, — сказав Стенлі і знову переключився на академічний тон. — Хоча більшість шпилькоголових дійсно починають зі звичайної купівлі новеньких блискучих шпильок, після чого переходять до бабусиних подушечок для шпильок, ха-ха, шлях до дійсно вартісної колекції лежить зовсім не в простому спусканні грошей в шпильковому супермаркеті, о ні. Завдяки достатнім витратам будь-який дилетант може стати «Королем шпильок», але істинна насолода справжнього шпилькоголового полягає в радості пошуку, шпилькових ярмарках, аукціонах і, хтозна, у випадковому виблиску в стічній канаві, який виявляється даблфестом у чудовому стані або цілісіньким двоконечником. Недарма ж кажуть: «Якщо шпильку підбереш, день із нею проведеш».
Мокр ледь не зааплодував. Це було дослівно те, що писав Дж. Пýхнаст Совмогила у вступі до своєї праці. І, що куди важливіше, тепер він міцно потоваришував зі Стенлі. Точніше, підказав темний бік його натури, це Стенлі потоваришував із ним. Хлопець, чию паніку витіснили шпилькові радощі, тепер роздивлявся своє нове надбання проти світла.
— Неймовірно, — видихнув він, остаточно забувши всі свої страхи. — Чистенька, як новенька! У мене в колекції давно вже готове й чекає місце саме для цієї шпильки, шефе!
— Авжеж, не здивований.
Його мізки розбризкало по всій стіні...
Десь тут були якісь замкнені двері, а Мокр не мав ключа. Раніше четверо його колег зарано пішли з цього світу, і відбулося це ось у цьому будинку. І подітися було нікуди. Робота Генерального поштмейстера була роботою всього життя — в тому чи іншому розумінні. Ось чому Ветінарі призначив його сюди. Йому потрібна була людина, якій нікуди піти і якою, за потреби, легко пожертвувати. Можлива смерть Мокра фон Губперука не мала жодного значення. Він уже був мертвий.
Далі він спробував не думати про пана Помпу.
Скільки ще ґолемів заробили собі свободу на службі місту? Чи був серед них пан Пилка, щойно з ями з тирсою, в якій він провів сотню років? Пан Лопата? Чи, може, пан Сокира?
І чи не було одного з ґолемів там, де останній із Мокрових нещасних попередників, знайшовши ключа від замкнених дверей чи підібравши відмичку, саме збирався відчинити ці двері, коли за його спиною хтось на ім’я, скажімо, пан Молот — авжеж, о боги, авжеж — здійняв кулак для раптового і остаточного удару?
24
«