Мокрові знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити, що він бачить — а тоді...
— Перед Поштамтом стоїть черга? — здивувався він.
— Так, пане Губперук, — підтвердив Ветінарі із загрозливою веселістю в голосі. — По розрекламовані марки. Громадяни Анк-Морпорка інстинктивно, якщо можна так сказати, гуртуються довкола будь-якої розваги. Візьміться за це питання, пане Губперук. Не сумніваюся, що ви сповнені ідей. Я не хотів би вас затримувати[42].
Правитель повернувся до столу і знову взяв газету.
«Це ж просто на першій сторінці, — подумав Мокр. — Він не міг не помітити...»
— Е... ще один момент... — наважився він, не в змозі відірвати погляд від карикатури.
— І що ж це міг би бути за момент? — здивувався Ветінарі.
На кілька секунд запала тиша.
— Е... та, загалом, нічого, — вимовив Мокр. — Я тоді піду?
— Безумовно, Поштмейстере. Пошта мусить рухатися, чи не так?
Ветінарі дочекався віддаленого грюкання дверей, встав, підійшов до вікна і дивився в нього, поки не побачив одягнену в золото постать, що поспішала через палацове подвір’я.
Увійшов Тулумбас і взявся впорядковувати папери у папці «Вихідні документи».
— Чудово пророблено, ваша високосте, — неголосно промовив він.
— Дякую, Тулумбасе.
— Я так розумію, пан Ґедзь спочив навіки, ваша високосте.
— Я теж так розумію, Тулумбасе.
Коли Мокр підійшов до Поштамту, в натовпі відбулося пожвавлення. На своє невимовне полегшення, Мокр побачив пана Шпулькіса в компанії одного з серйозних чоловіків із друкарні. Шпулькіс одразу поквапився назустріч.
— Я приніс, е, кілька тисяч, е, примірників обох типів, — прошепотів він, витягаючи з-під пальто пакунок. — По пенсу й по два. Це не найвища якість, на яку ми здатні, але я подумав, що, можливо, вони потрібні вам якнайшвидше. До нас дійшли відомості, що семафори знову зупинилися.
— Ви мене просто врятували, пане Шпулькіс. Тобто врятуєте, якщо зможете пронести їх у Поштамт. До речі, скільки коштує семаграма до Сто Лата?
— Гадаю, навіть коротеньке повідомлення обійдеться пенсів у тридцять, — відповів гравіювальник.
— Дякую.
Мокр відступив і склав долоні рупором.
— Пані та панове! — прокричав він. — За п’ять хвилин Поштамт розпочинає продаж одно- та двопенсових марок! Крім того, ми почнемо приймати поштові відправлення на Сто Лат! Перша експрес-доставка до Сто Лата, пані та панове, вирушає за годину і буде на місці сьогодні ж до обіду. Ціна становитиме десять пенсів за стандартний конверт! Повторюю: десять пенсів! Це Королівська пошта, пані та панове! Уникайте підробок! Дякую!
У натовпі заметушилися, дехто поквапився геть.
Мокр провів пана Шпулькіса в будівлю, з усією ввічливістю зачинивши двері просто перед натовпом. Він відчував внутрішній трепет, як завжди перед вирішальним поворотом у грі. «З таких моментів і мало б складатися життя», — вирішив він. Коли він взявся роздавати накази, його серце співало.
— Стенлі!
— Так, пане Губперук? — почув він голос хлопця в себе за спиною.
— Зганяй до «Стаєнь Гобсона» і передай, що мені потрібен хороший і швидкий кінь, гаразд? З вогнем у крові! І не якась старезна перефарбована шкапа, бо я таку зможу відрізнити! Щоб кінь був тут за пів години! Вперед! Пане Шеляг?
— Тут, мій пане! — цього разу Шеляг і справді відсалютував.
— Зробіть з якого-небудь столу стійку, добре? — сказав Мокр. — За п’ять хвилин ми починаємо прийом листів і продаж марок! Поки семафори не працюють, я повезу листи до Сто Лата, а ви на час моєї відсутності призначаєтеся в. о. Поштмейстера! Пане Шпулькіс!
— Я ж поряд із вами, пане Губперук. Нема потреби так кричати, — з докором сказав гравіювальник.
— Даруйте, пане Шпулькіс. Я прошу ще марок. Маю взяти трохи з собою, на випадок, якщо хтось схоче надіслати відповідь. Можете це зробити? А марки по долару та по п’ять потрібні мені якомога... Пане Шеляг, з вами все гаразд?
Старий розгойдувався на місці, щось безгучно шепочучи.
— Пане Шеляг? — повторив Мокр.
— В. о. Поштмейстера, — пробелькотів Шеляг.
— Саме так, пане Шеляг.
— Ніхто в роду Шелягів ще ніколи не був в. о. Поштмейстера...
Шеляг раптом впав на коліна і обійняв Мокрові ноги.
42
Вжите в оригіналі слово «