Коли вони приземлилися, копита проїхалися бруківкою, лишаючи по собі снопи іскор, — але інерція не дала коневі впасти, й він наддав.
Традиційний натовп біля Осердних воріт розбігся, і попереду аж до обрію розкинулися рівнини. На безумний кінський мозок Бориса це справило вплив. Увесь цей простір, прекрасний і рівний, і так мало перешкод, які так легко перестрибувати — на кшталт дерев...
Він виявив у себе ще не напружені м’язи і прискорився ще більше, і кущі, дерева та екіпажі летіли повз нього.
Мокр проклинав браваду, через яку наказав зняти сідло. За це рішення його вже ненавиділа кожна часточка його власного тіла. Втім, коли оминути ананас, Борис виявився не таким і поганим верховим конем. Він добре тримав ритм природженого іноходця, а його вогненні очі наразі сфокусувалися на блакитній далечіні. Його ненависть до всього на світі в ці хвилини поступилася щирій радості простору. Гобсон мав рацію: керувати цим конем не вдалося б навіть за допомогою молота — але зараз він принаймні рухався в потрібному напрямку, оскільки це збігалося з напрямком «подалі від стайні». Борис не хотів проводити день за днем, вибиваючи копитами цеглини зі стіни в очікуванні, поки не вдасться беркицьнути якого-небудь самовпевненого ідіота. Він хотів вкусити обрій. Він хотів бігти.
Мокр з усіма пересторогами зняв капелюха і затиснув його в зубах. Він не смів і уявити, що станеться, якщо капелюх загубиться, адже капелюх обов’язково повинен бути в нього на голові, коли він дістанеться пункту призначення. Це було важливо. Основа всього — стиль.
Попереду й трохи ліворуч з’явилася одна з веж «Великого шляху». На двадцятимильній дистанції між Анк-Морпорком і Сто Латом було цілих дві таких вежі, бо через них ішов практично весь зв’язок всіх семафорних ліній континенту. За Сто Латом «Шлях» починав розгалужуватися на другорядні лінії, але тут, просто над головою Мокра, пролітали всі семаграми світу...
...тобто повинні були пролітати. Але сигнальні щитки були мертвими. Коли Мокр порівнявся з вежею, він роздивився людей, які щось робили на її відкритій дерев’яній верхівці; схоже було, з ладу вийшла ціла секція.
Ха! Бувайте, шмаркачі! Тут знадобиться чимало часу! Може, варто спробувати організувати нічну доставку пошти до Псевдополя? Треба поговорити з візниками диліжансів. Щось не схоже, щоб вони хоч раз заплатили Поштамту за користування цими клятими диліжансами. А якщо семафори й полагодять вчасно, це все одно не матиме значення, бо ж Поштамт намагався як краще. Семафорний монополіст поводився як головний рекетир на районі: позбавляв людей роботи, задирав ціни, вимагав грубих грошей за абияке обслуговування. Як порівняти з ним, Поштамт був безпритульним цуценям — але таке цуценя завжди знайде можливість вкусити за найвразливіше місце.
Мокр акуратно підіткнув під себе попону. Частина його органів почала німіти.
Димні стовпи над Анк-Морпорком зникали за обрієм. А поміж вух Бориса, у вигляді менших стовпів диму, вже виднів Сто Лат. Перша семафорна вежа зникла позаду, і Мокр уже міг розрізнити другу. За двадцять хвилин він подолав більше третини шляху, а Борис продовжував пожирати дорогу.
Приблизно на півдорозі між двома містами височіла кам’яна вежа — все, що лишилося цілим у купі оточених лісом руїн. Вона була майже такою ж високою, як вежі семафорів, і Мокр здивувався, чому компанія елементарно не скористалася нею, замість того щоб будувати нові. «Можливо, вона надто давня, щоб встояти під поривами вітру з блоками щитків на верхівці», — подумав він. Місцевість тут була похмурою — порослий дикотрав’ям клапоть в оточенні безмежних полів.
Якби Мокр мав шпори, він пришпорив би Бориса на цьому відрізку, і, можливо, в результаті був би скинутий на землю, розтоптаний і зжертий[45], от вам і винагорода за сумлінну працю. Натомість він притиснувся до шиї коня й постарався не думати, як ця поїздка відіб’ється на його нирках.
Час ішов.
Вони проминули другу вежу, і Борис розслабився до легкого галопу. Сто Лат було видно вже геть ясно; Мокр міг роздивитися міські стіни та замкові вежі.
Він мусив стрибати з коня; іншого виходу не було. Поки стіни стрімко наближалися, Мокр перебрав в голові пів дюжини варіантів стрибка, але майже всі вони включали наявність скирти сіна. Варіант без скирти включав перелам хребта.