Очевидно, саме обговорювалося щось на тему персоналу, бо чоловік біля вогню говорив:
— ...ну добре, раз він захворів, постав на нічний маршрут юного Альфреда, а...
Побачивши Мокра, він замовк, а потім сказав:
— Так, шановний? Чим можемо допомогти?
— Доставкою моєї пошти, — відповів Мокр.
Вони витріщилися на нього, а потім той, що підсмажував свій зад, розплився в єхидній посмішці. Джим і Гаррі Стоякки, напевне, були близнюками: обоє були велетнями й мали такий вигляд, ніби їх склеїли зі шматків бекону та чистого сала.
— Це ти — той блискучий новенький поштмейстер, про якого ми стільки наслухалися?
— Саме так.
— А, ну, від вас тут приходив один, — сказав самопідсмажуваний. — Тільки й торочив, що ми повинні зробити те і те, і ні слова про платню!
— Про платню? — Мокр просяяв і розвів руками. — І в цьому вся справа? Та жодних питань. Жодних питань.
Він повернувся, відчинив двері й гукнув у них:
— Ґледіс, давай!
З темряви надворі почулися якісь крики, а потім — тріск дерева.
— Що ти, в біса, зробив? — вигукнув сферичний чоловік.
— Моя платня така: ви погоджуєтеся доставляти мою пошту, і решта коліс он того диліжанса залишаються на своїх місцях, — оголосив Мокр. — Це моя найкраща пропозиція, ясно?
Чоловік із гарчанням рушив на нього, але інший візник вхопив його за плащ.
— Спокійно, Джиме, — промовив він. — Він держсл’жбов’ць, і в нього є ґолеми.
У цю мить у кімнату, пригнувшись, щоб не зачепити одвірок, дуже вчасно зайшов пан Помпа. Джим подивився на нього зі злістю.
— Мене цим не налякаєш! — заявив він. — Їм не можна чіпати людей!
— Помилка, — сказав Мокр. — Можливо, фатальна.
— Тоді ми викликаємо Сторожу, — заявив Гаррі Стоякк, продовжуючи стримувати брата. — Щоб все, ото, порядно і законно. Як тобі таке?
— Чудово, кличте Сторожу, — погодився Мокр. — Я їм поясню, що лише повертаю викрадену власність. — Він підвищив голос. — Ґледіс!
Знадвору знову почувся тріск.
— Викрадену? Ці диліжанси наші! — обурився Гаррі Стоякк.
— Боюся, знову помилка, — сказав Мокр. — Пане Помпо?
— Поштові Диліжанси Ніколи Не Виставлялися На Продаж, — прогуркотів ґолем. — Вони Залишаються Власністю Поштамту. Сплата За Користування Цією Власністю Ніколи Не Здійснювалася.
— Так, все! — скричав Джим, відштовхуючи брата.
Кулаки пана Помпи миттю піднялися.
Час завмер.
— Та чекай, Джиме, чекай хвилинку, — обережно заговорив Гаррі Стоякк. — В яку гру ви граєте, пане Поштар? Диліжанси завжди брали пасажирів, так? А потім пошти, яку треба возити, не стало, а люди, яким треба куди-небудь їхати, лишилися, а диліжанси стояли без діла, коней треба було годувати, і наш батько оплатив фураж і ветеринара, і ніхто...
— Просто доставляйте мою пошту, — урвав його Мокр. — От і все. Нехай кожен диліжанс бере поштові сумки і вивантажує їх там, де я скажу. Все. Хто запропонує вам кращу угоду в найближчі двадцять чотири години, га? Ви можете спробувати подати Ветінарі скаргу й почати процес про право власності на нічийне майно, але тяганина забере чимало часу, протягом якого ви лишатиметеся без своїх чудових доходів... Ні? Гаразд. Ґле...
— Ні! Ні! Одну хвилинку, — поспішно заговорив Гаррі. — Просто возити поштові сумки? І все?
— Що? — здивувався Джим. — Ти хочеш домовлятися? Нащо? Кажуть же: «Що маєш у розпорядженні — тим на дев’ять десятих володієш»![46]
— Між іншим, я маю в розпорядженні чималу групу ґолемів, пане Стоякк, — вказав Мокр. — А от у вашому розпорядженні немає жодних угод, чеків чи рахунків, які підтвердили б ваші права.
— Справді? А у твоєму розпорядженні зараз не буде зубів! — закричав Джим, рвучись вперед.
— Ну, ну, — сказав Мокр, швидко стаючи перед паном Помпою й підіймаючи руку. — Не вбивайте мене знову, пане Стоякк.
Брати поглянули на нього спантеличено.
— Я готовий присягнути, що Джим вас і пальцем не торкнувся, і це ж правда, — заговорив Гаррі. — В яку гру ви граєте?
46
В оригіналі: «