Завдяки здобутим картам у Кімнаті 40 також знали, що німці поділили моря навколо Англії на сітку, щоб краще скеровувати кораблі та субмарини. Північне море розбили на шестимильні пронумеровані квадрати. «Будь-яке німецьке судно, перебуваючи в морі, постійно передавало свою позицію, повідомляючи номер квадрата»[212]. Ці дані в Кімнаті 40 записували в таблицю, як розповідав Хоуп, і за її допомогою потім складали маршрути, якими ходили німецькі кораблі та субмарини. Деякі квадрати були завжди порожні: «Ми могли припустити тільки одне: у пустих зонах були міни».
З часом завдяки перехопленням Кімнати 40 та інформації, яку вдалося здобути під час допитів полонених моряків-підводників, члени команди та капітан Блінкер Холл ніби познайомилися з реальними людьми, які командували німецькими підводними човнами[213]. Деякі — як капітан-лейтенант Веддіґен, який потопив крейсери «Aboukir», «Cressy» та «Hogue», — були відважними й вимагали від своєї команди максимальних зусиль. Такого капітана називали Draufgänger — сміливий капітан. Іншого командира, Клауса Рюкера, називали «задиракою та боягузом». Вальтера Швіґера, навпаки, у декількох звітах розвідки характеризували як добродушну людину, до якої прихильні команда та колеги, — «усіма шанований і приємний офіцер».
Деякі капітани підводних човнів були холоднокровними вбивцями, як друг Швіґера Макс Валентінер. Один британський слідчий казав, що «серед усіх морських офіцерів Німеччини він мав найбільш розвинену статуру, а також був одним із найбільш жорстоких командирів субмарин». Інший капітан, Роберт Морат, рятував людей «за будь-якої нагоди». Коли його човен затопили, він разом із чотирма членами екіпажу потрапив у полон, і від нього та інших допитувачі дізналися, що життя командира субмарини важко назвати дискомфортним. Морат прокидався щодня о десятій ранку та виходив на палубу «для короткої прогулянки». Обідав він на самоті, а потім читав у своїй каюті — «на борту завжди був запас хороших книжок». О четвертій вечора подавали чай, а о сьомій — вечерю, «після якої він залишався в кают-компанії, щоб поговорити, пограти в ігри або послухати платівки». Об одинадцятій він лягав спати. Капітан «мав звичку випивати перед сном келих вина».
Кімната 40 та підрозділ Холла також багато дізналися про подробиці звичаїв підводної служби. Наприклад, про те, що командири субмарин рахували не кількість потоплених кораблів, а їхній тоннаж, бо нагороди призначалися саме за тоннажем. Про те, що на німецькому флоті теж була традиція давати прізвиська: одного дуже високого командира називали Seestiefel, тобто морський чобіт; іншого через неприємний запах — Hein Schniefelig, тобто смердюча людина; третій був «дуже інфантильний та добрий», і його називали Das Kind — дитина.
В усіх командирів субмарин була одна спільна риса: вони надзвичайно багато говорили по бездротовому зв’язку — на радість Кімнати 40 та Блінкера Холла. Системи зв’язку працювали без упину[214]. Протягом війни Кімната 40 отримала двадцять тисяч перехоплених повідомлень із субмарин. Завдяки цій «шаленій балакучості»[215], як Кларк із Кімнати 40 це називав, їм вдавалося пильно стежити за переміщеннями субмарин, сумлінно записуючи всю інформацію в книгу, яку вів командир Хоуп.
У січні 1915 року Кімната 40 уперше зафіксувала субмарину, яка зайшла аж в Ірландське море — море між Англією та Ірландією. Вдалося навіть визначити, куди саме мала піти субмарина згідно з наказом — у квадрат поблизу Ліверпуля. Важливість розвідданих була очевидною, й Адміралтейство вирішило негайно діяти. Домашній флот отримав попередження від «надійного джерела» — так пояснювалася природа інформації. Есмінці вирушили в зону патрулювання субмарини з півночі та півдня. У той час два великі лайнери компанії «Кунард» — «Аузонія» і «Трансильванія» — прямували в Ліверпуль із вантажем жерл для бортових гармат, виготовлених компанією Bethlehem Steel. «Трансільванія» — тоді під командуванням капітана Тьорнера — також перевозила пасажирів, серед яких було 49 американців. Адміралтейство наказало обом кораблям негайно змінити курс і якомога швидше йти у Квінстаун, що на південному узбережжі Ірландії. Там вони мали чекати на есмінці, які супроводжуватимуть їх до Ліверпуля. Безпечно прибувши до місця призначення, Тьорнер висловив своє полегшення: «Того разу я їх надурив»[216].
Кімната 40 довго спостерігала за субмариною капітан-лейтенанта Вальтера Швіґера та вела постійний запис її патрулювань: час відплиття, маршрут, призначення, яке завдання має виконати на місці[217]. На початку березня 1915 року командир Хоуп спостерігав за виходом Швіґера в Ірландське море, який збігся з тривожним повідомленням німецького морського передавача в Норддайсі, на північному узбережжі Німеччини над Голландією. Повідомлення призначалося всім німецьким військовим кораблям та субмаринам, і в ньому йшлося про «Лузитанію»: корабель прямує в Ліверпуль та має прибути 4 або 5 березня[218]. Сенс цього повідомлення був очевидним: німецькі військово-морські сили вважають «Лузитанію» чесною здобиччю.
Адміралтейство схвилювалося настільки, що відправило два есмінці назустріч кораблю — вони мали супроводити «Лузитанію» в порт. Один з есмінців відправив незакодоване повідомлення тодішньому капітану лайнера Деніелу Доу з проханням повідомити своє розташування, щоб зустрітися. Доу відмовився виказувати дані, тому що боявся, що повідомлення відправила субмарина. Зустріч лайнера з есмінцями так і не відбулась, але Доу успішно дістався Ліверпуля й самостійно. Невдовзі після цього він подав у відставку, і його місце зайняв капітан Тьорнер.
Ішла весна 1915 року. Дешифрувальники Кімнати 40 удосконалювали свої вміння, радіючи — але й дивуючись — із того, що Німеччина досі не оновила шифрувальні книги. Таємниця залишалася в секреті й продовжувала приносити плоди у вигляді викриття маршрутів німецьких субмарин.
Наближався кінець квітня, і капітан Тьорнер готував «Лузитанію» до відплиття, призначеного на 1 травня. У цей час Кімната 40 отримала дані про новий сплеск активності субмарин. З перехоплених повідомлень ставало зрозуміло, що у п’ятницю, 30 квітня, чотири субмарини вийшли з бази. У відповідь на це командир військового штабу Німий Олівер відправив термінове надзвичайно таємне повідомлення Джелліко в Скапа-Флоу: «Чотири субмарини вчора вийшли з Гельґоланду»[219]. Далі зазначалися їхні можливі пункти призначення. «Ми припускаємо, що вони йдуть зі швидкість у 121/2 вузлів. До яких би дій Ви не вдалися, не розголошуйте джерело інформації». За декілька годин Кімната 40 отримала інформацію про вихід ще декількох субмарин — цього разу з бази в Емдені, на німецькому узбережжі Північного моря. Однією з субмарин командував Швіґер. Беручи до уваги, що зазвичай Німеччина випускала в Північне море або Атлантику по дві субмарини водночас, ситуація була надзвичайна.
Дешифрувальникам Кімнати 40 було легко відстежувати U-20 у перший день патрулювання: зв’язківець Швіґера передавав своє положення чотирнадцять разів протягом доби.
Довго думати над причиною нового небезпечного виступу німецьких субмарин не доводилося. Це була відповідь військово-морських сил Німеччини на хитрість, яку вигадав особисто Блінкер Холл. Він застосовував принцип, який називав головним у своїй справі, — «принцип спантеличення та омани ворога»[220].
213
Звіти з допитів полонених моряків підводних човнів розповідають про життя на субмарині краще, ніж будь-яка книга чи мемуари. Документи Адміралтейства, ADM 137/4126, Національний архів Великої Британії. Див. допити команд
217
«Щоденник капітана Хоупа», документи Адміралтейства, ADM 137/4169, Національний архів Великої Британії.
218
Архів телеграм, 3 березня 1915 р., Центр морської розвідки, Норддайх, документи Адміралтейства, ADM137/4177, Національний архів Великої Британії.
219
Перехоплені телеграми, 28 і 29 квітня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM137/3956, Національний архів Великої Британії. Якщо ви вирішите переглянути ці документи, то з радістю побачите, що тут зберігаються справжні рукописні розшифрування.
220
«Інформація для ворога», Холл 3/4, документи Холла.
Холлу подобалася непередбачуваність роботи в розвідці, подобалося знати справжні події, що стоять за новинами, — а їх нерідко приховували. Наприклад, у Кімнаті 40 знали про справжню долю німецької субмарини