У четвер опівдні «Лузитанія» перебувала в 465 милях на захід від скелі Фастнет-Рок коло узбережжя Ірландії та рухалася зі швидкістю у 21 вузол[471].
U-20.
Зміна плану
У четвер увечері, коли U-20 спливла на поверхню та попрямувала у відкрите море, Швіґер прийняв рішення — припинити спроби дістатися Ліверпуля, незважаючи на наказ. За звичаями капітанів підводних човнів, у нього був такий привілей[472].
В умовах відсутності зв’язку зі своїми командирами та іншими дружніми кораблями тільки капітан субмарини знає, як іде патрулювання і які існують проблеми або загрози. Проте майже ціла сторінка журналу Швіґера присвячена обґрунтуванню його рішення.
Головним чинником була погода. Барометр, туман, який не зникав на його шляху весь день та попередню ніч, навдивовижу спокійна погода — тут він ужив влучне німецьке слово Windstille (мертвий штиль) — усе вказувало на те, що туман тут затримається на декілька днів. «Через погану видимість, — писав він, — неможливо помітити численні патрулі ворога, траулери та есмінці, яких можна було очікувати в протоці Святого Георга та Ірландському морі; через це ми постійно будемо в небезпеці й доведеться йти в зануреному режимі».
Він припустив: якщо до Ліверпуля і йтиме якийсь транспорт з солдатами, то в супроводі есмінців і вночі. Єдиний спосіб побачити ці кораблі — залишатися на поверхні, писав він, але це занадто небезпечно в темряві й тумані, бо вірогідність зіткнення завелика. А якщо не вдасться вчасно побачити есмінець, швидкий та добре озброєний корабель, то його атаки не уникнути.
Крім того, у Швіґера залишилося тільки три торпеди, дві з яких він хотів приберегти для зворотної подорожі — звичайна практика серед командирів субмарин.
Також не треба забувати про проблему палива. Якщо продовжувати рух у напрямку Ліверпуля, то пальне просто закінчиться, і повернутися тим шляхом, яким він сюди прийшов, буде неможливо. Доведеться йти через Північну протоку між Шотландією та Ірландією; для британських комерційних кораблів це був безпечний шлях, а для субмарин — навпаки. Минулого разу в тій протоці він бачив щільні патрулі, небезпека була всюди. Він присягнувся «за жодних обставин» туди не повертатися.
Швіґер планував продовжити атакувати кораблі, як він писав, на значній відстані від Ліверпуля — на вході в іншу протоку, Бристольську. Тут проходили судна, що прямували в британські порти Свонсі, Кардіфф та Бристоль. «Шанси на успішні атаки тут вищі, а захист ворога слабший, ніж в Ірландському морі коло Ліверпуля», — писав Швіґер. Хоча торпеда в нього лишилася всього одна — якщо не враховувати двох у резерві, — ще було багато снарядів для гармат, тому він вирішив продовжувати атаки, аж доки не витратить дві п’ятих з усього пального, яке лишилося.
Але погода знову ж таки поставила його в глухий кут.
О 18:10 він знов подивився в перископ, але побачив лише туман. Видимість обмежувалася 30 ярдами в будь-якому напрямку. Він продовжив рухатись у відкрите море, далі від найбільш навантажених морських шляхів, щоб переночувати. Спливати планували вранці, у п’ятницю, щоб іти на дизельних двигунах та зарядити батареї перед полюванням.
«Лузитанія».
Повідомлення
Вечеря, як завжди, була дуже щедрою та вишуканою — і ще більш цінною тому, що передостанньою в цій подорожі. До Ліверпуля мали прибути в суботу вранці.
Поки пасажири вечеряли, оператор зв’язку Марконі почув якісь розмови в ефірі. На годиннику була 19:50. Повідомлення en clair, тобто звичайною англійською мовою, було з офісу Адміралтейства у Квінстауні, Ірландія. Мабуть, перше повідомлення було частково втрачене, бо оператор «Лузитанії» попрохав Квінстаун надіслати його ще раз. Повторне було отримане о 19:56. За мить у капітана Тьорнера в руках була записка: «Активність субмарин коло південного узбережжя Ірландії»[473].
Приблизно в цей самий момент корабель отримав іще одне повідомлення, цього разу всім британським кораблям, закодоване особливим кодом Адміралтейства для комерційних суден. Тільки-но його розшифрували, текст також було передано Тьорнеру. Повідомлення застерігало кораблі в Ла-Манші відходити від південних берегів Англії далі ніж на 2 милі, а кораблям, які прямували до Ліверпуля, радили оминати миси, залишатися посередині протоки, проходити вхід у порт на великій швидкості, а також узяти портового лоцмана на перекаті річки Мерсі, який би довів їх до причалу в Ліверпулі. Наприкінці повідомлення зазначалося: «Субмарини коло Фастнету»[474].
Ці два повідомлення, отримані одне за іншим, не могли не схвилювати. Друге з них наче заперечувало саме себе. З одного боку, кораблям у Ла-Манші радили триматися ближче до берега, а з іншого — кораблям на маршруті Тьорнера радили залишатись посередині протоки. Капітанам рекомендували швидко проходити входи в порти, але водночас — узяти лоцмана в гирлі Мерсі. Також у цьому повідомленні не було жодної інформації про точну кількість субмарин та їхнє розташування. Води коло південного узбережжя Ірландії — це велетенський простір, частина океану. Остання фраза «субмарини коло Фастнету» могла означати як те, що вони за півмилі звідти, так і те, що вони за сотню миль. Обидва цих повідомлення разом означали тільки одне: води кишма кишать субмаринами.
Капітан Тьорнер знав напевно лише одне: наступного ранку «Лузитанія» проходитиме повз Фастнет-Рок, а решта подорожі проходить у водах на південь від Ірландії.
Після вечері Престон Прічард очолив вечірню партію у віст у вітальні другого класу, поки в першому давали концерт[475]. Програма того вечора зникла в тумані історії, але один із пасажирів, як кажуть, одягся в повний костюм шотландського горянина Красунчика принца Чарлі та виконав шість шотландських пісень. Під час минулих подорожей пасажири читали вірші й «комічні декламації»; співали таких пісень, як «Униз за струмком край старого млина», «Женев’єва» та «Краля Мері з Тіпперері»; демонстрували свої таланти в грі на музичних інструментах, виконуючи соло на евфоніумі, мандоліні чи віолончелі — колискову з опери Ґодара «Жоселін» та «Мрії» Шумана[476]. Але одне було незмінним: кожен концерт закінчувався тим, що всі присутні вставали та співали «Боже, бережи короля» та американський гімн-побратим «Моя країно, це про тебе» — на один мотив, але з різними віршами.
Саме під час антракту цього концерту й виступив капітан Тьорнер зі своїми шоковими повідомленнями про субмарини та зону військових дій. Він також запевнив присутніх, що вже скоро вони будуть у безпеці під захистом Королівського флоту.
Поки концерт продовжувався, команда офіцерів провела нічну перевірку корабля — ще один захід безпеки, зумовлений загрозою атаки субмарини. Крім звичайного наказу зачинити всі ілюмінатори, Тьорнер також розпорядився закрити їх завісами, щоб назовні не проходило світло з кают. Усі двері на зовнішні палуби також треба було зачинити. Додатково Тьорнер вимкнув ходові вогні пароплава.
Інспекційна команда під керівництвом старшого третього помічника Джона Льюїса перевірила всі ілюмінатори та вікна в кімнатах загального користування — усі, які можна було перевірити з палуб; заходити в каюти пасажирів члени екіпажу не мали права згідно з правилами компанії «Кунард». Перевіряльники склали список відкритих ілюмінаторів для стюардів та залишили його у світильнику в коридорі. До відома пасажирів доводилося, що ілюмінатори мають бути закриті, але погода була настільки спокійна, що багато хто відчиняв їх для вентиляції.
Книготоргівець Чарльз Лоріа дуже зацікавлено спостерігав за всіма перевірками та за роботою корабля взагалі. «Мене дуже цікавило все, що робилося на борту, коли ми підходили до узбережжя Ірландії, — писав він. — Насправді, протягом усієї подорожі я уважніше, ніж звичайно, за всім стежив»[477]. Того вечора в четвер, ідучи у свою каюту на палубі В (у нього була внутрішня каюта, тому ілюмінатора не було), він побачив список відкритих ілюмінаторів, «який стирчав просто у світильнику на дорозі в коридорі».
471
Записка, «“Лузитанія” — американський процес», документи Адміралтейства, ADM 1/8451/56, Національний архів Великої Британії.
473
Телеграма,
476
«Програма допомоги організаціям моряків»,