Слід наближався.
Той перший сплеск, перший фонтан піни, був викликаний стиснутим повітрям, яке вирвалося з пускової труби, коли торпеду запустили[552]. Сама торпеда була 20 футів завдовжки та 20 дюймів у діаметрі. Ніс торпеди формою нагадував силосну вежу для зберігання зерна, тільки тут зберігалося 350 фунтів тротилу та вибухівки під назвою гексаніт. Хоча зазвичай німецькі командири запускали торпеду на глибині близько 15 футів, ця торпеда йшла в 10 футах під поверхнею. Її швидкість складала 35 вузлів, тобто 40 миль на годину, — вона рухалася завдяки повітрю під тиском, яке містилося в резервуарі відразу за носом із вибухівкою. Повітря під тиском виривалося через клапани у двигуні, який крутив два пропелери (один за годинниковою стрілкою, другий — проти, щоб торпеда не крутилась і не відхилялася від свого курсу). Після цього повітря просто викидалось у море, де бульбашками спливало на поверхню. Відстань із глибини, на якій ішла торпеда, до поверхні бульбашки проходили за декілька секунд, тобто торпеда завжди значно випереджала свій слід на поверхні.
Під час руху торпеди вода обертала невеликий пропелер на носі торпеди, який повільно вивертав запобіжник, що не дозволяв торпеді підірватися під час зберігання. Потім цей пропелер згвинчувався й падав на дно моря, залишаючи неприкритим спускний механізм, який у момент зіткнення з корпусом корабля пускав невеликий заряд у головну частину вибухівки. Гіроскоп тримав торпеду на наміченому курсі, коректуючи вертикальні та горизонтальні відхилення.
Слід торпеди тягнувся по поверхні води, наче довгий блідий шрам. Морська говірка називала цей слід «мертвим кільватером».
Через навдивовижу гладеньке море деяким пасажирам «пощастило» побачити торпеду надзвичайно чітко.
Двайт Гарріс, зі своєю книжкою про Медічі в руках, ішов у напрямку корми з правого борту, коли раптом щось привернуло його увагу. Він писав: «Я побачив, що йде торпеда! Зеленкувато-біла смужка у воді! Мені наче заціпило!»[553]
Пасажир Джеймс Брукс, комівояжер із Коннектикуту, ішов уздовж шлюпкової палуби. Тут його побачили друзі та покликали на палубу вище — палубу Марконі, — щоб пограти разом у шафлборд. Цими друзями були містер та місіс Монтег’ю Грант із Чикаго. Брукс піднявся сходами нагору й почав іти до них, коли раптом побачив слід піни, що швидко рухався поверхнею води.
«О так, я побачив, що йде торпеда, і вигукнув: “Торпеда!”, після чого підбіг до поруччя сходів, перехилився та, стоячи на одній нозі, став чекати вибуху, який, як я думав, має статися ззовні корабля».
Будь-хто інший злякався б, але Брукс був у захваті. Він бачив, як торпеда крізь «прекрасну зелень води» рухалася, значно випереджаючи свій слід. Торпеда «випромінювала сріблясте світіння, якщо можна це так назвати, яке викликало повітря, що виривалося з двигунів».
— Що за чудове видовище![554] — сказав він.
Якби в Тьорнера було трохи більше часу і він би мав можливість краще зрозуміти тактику субмарин та методи ухиляння від атак, то ідея торпедної атаки цивільного корабля не здавалася б такою неймовірною і Тьорнер мав би шанс — хоч і крихітний — зробити якийсь маневр, щоб зменшити пошкодження або навіть зовсім уникнути торпеди. Він міг би ввімкнути турбіни заднього ходу, різко зменшуючи швидкість корабля, — так розрахунки Швіґера щодо швидкості та відстані не мали б жодного значення, і торпеда б не влучила. Він міг би також скористатися доведеною на практиці маневреністю «Лузитанії», зробити різкий поворот праворуч або ліворуч і ухилитися від торпеди або ж пустити її по дотичній.
Усього через два місяці інший капітан «Кунард» Деніел Доу, який повернеться на роботу, зробить саме це, чим заслужить подяку від ради директорів[555]. П’ятнадцятого липня 1915 року вартовий на борту «Мавританії» під командуванням Доу помітив перископ за півмилі. За мить субмарина випустила дві торпеди в напрямку корабля — їхні сліди було чітко видно. Капітан наказав негайно зробити повний поворот праворуч, у напрямку субмарини. Жодна торпеда не влучила, субмарина занурилась та пішла геть.
U-20.
«Treff!»
Запис у журналі Швіґера від 14:10 7 травня починається зі слова Treff, що в перекладі з німецької означає «удар». Він записав: «Торпеда влучає у правий борт, зразу за містком. Надзвичайно сильна детонація, величезна вибухова хмара (хмара піднімається значно вище за передню трубу). Вибух торпеди, здається, супроводжувався другим вибухом (котельня, вугілля, порох?)»[556].
Його лоцман Ланц стояв коло нього біля перископа. Швіґер відійшов, даючи йому можливість теж подивитися. Ланц міг за силуетом та конструкцією палуб упізнати навіть маленькі кораблі. Але цього разу йому не довелося докладати зусиль, і вже за мить Ланц сказав: «Господи, це ж “Лузитанія”».
Журнал Швіґера свідчить про те, що тільки після слів Ланца він дізнався, який саме корабель затопив, але це малоймовірно. Зовнішній вигляд корабля — його розміри, силует, чотири труби — робив його чи не найбільш упізнаваним судном того часу.
Швіґер знов подивився в перископ. Побачене тепер вразило навіть його.
Частина IV
Чорна душа
«Лузитанія».
Удар
Торпеда зникла з поля зору десь під краєм палуби. Якусь мить нічого не відбувалось, і могло здатися, що вона не спрацювала або не влучила. «Я побачив, як вона зникла, — згадував один пасажир, — і якусь мить ми всі сподівалися, що, може, вона не вибухне»[557].
Наступної миті 158 кілограмів вибухівки здетонували від удару об корпус — на рівні містка, приблизно в 10 футах під ватерлінією.
Бойова частина вибухівки миттєво з твердої речовини перетворилася на газоподібну. Цей «фазовий перехід» вивільнив величезну кількість тепла, температура якого перевищувала 5000°С за умов неймовірного тиску. Як пояснював один із конструкторів субмарин початку XX століття, «корпус корабля — не більше ніж паперова серветка в руках цих неймовірних сил»[558].
Гейзер морської води, обшивки, мотузок та шматків сталі здійнявся в повітря на висоту двох кораблів. Шлюпку № 5 «розірвало на атоми»[559], як сказав один із вартових. Корабель продовжував рухатись уперед крізь цей гейзер, який майже відразу впав на палуби. Пасажири миттєво намокли, уламки відскакували від дощок для гри в шафлборд. Діти на палубі А припинили стрибати через мотузку.
Діра розміром з невеличкий будинок утворилася нижче від ватерлінії. Горизонтальні її розміри перевищували вертикальні: приблизно 40 футів завширшки та 15 футів заввишки. Але наслідки вибуху не обмежувалися цією дірою. На площі, яка в 15 разів перевищувала розміри самої діри, вилетіли заклепки та сталеві плити. Усі скляні ілюмінатори, що були поряд, потріскалися. Переборки були зруйновані, а водонепроникні двері зірвані. Відносно невеликі двері та приміщення пасажирських кораблів розсіювали вибухову хвилю не так добре, як відкриті трюми вантажних суден, і тому їх було легко зруйнувати. Проектувальники «Лузитанії» робили ці бар’єри так, щоб вони витримували зіткнення з мілиною — не з’являлася навіть думка про те, що такий корабель може наразитися на вибух торпеди об корпус під водою.
Усередині, під корпусом, просто в місці удару, був правий кінець головної переборки, яка тяглася по всій ширині корпусу, — однієї з дюжини таких переборок корабля[560]. Саме ця переборка відділяла передню котельню — котельню № 1 — від великого вугільного резервуара, що розміщувався ближче до носової частини судна, так званого поперечного бункера. Це був єдиний бункер корабля, який тягся поперек корабля. Усі інші бункери були поздовжні. На той момент подорожі вони були майже повністю пустими.
552
Якщо ви хочете дізнатися більше про торпеди та німецькі субмарини взагалі, завітайте на сайт uboat.net — авторитетний ресурс про німецьку підводну війну в часи Першої та Другої світової. Рекомендую розділ «Вибрані технічні дані про субмарини Німецької імперії та їхні торпеди» («Selected Technical Data of Imperial German U-Submarins and Their Torpedoes»), www.uboat.net/history/wi/part7.htm. Також див. www.navweaps.com/Weapons/WTGERPreWWII.htm.
554
Цитату Джеймса А. Брукса наведено в статті з невідомого джерела, недатована підшивка новин, документи Хелінга.
557
Цитату наведено в телеграмі,
558
Свідчення, Ґреґорі К. Девісон, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 837.
559
Свідчення, Томас Квін, 15 травня 1915 р., документи Адміралтейства, ADM 137/1058, Національний архів Великої Британії;