Повернемо Україні забуті імена,
або Власну історію ми започаткували не 1991-го
Багатовічне минуле нашої держави склалося так, що в ній тривалий – навіть в історичному вимірі! – час господарювали зайди: хазари, Рюриковичі, монголи, литовці, поляки, австро-угорці, московіти, інтернаціоналісти. Відповідно і населення вважалося підданим цих панів.
То що ж, історія України розпочалася лише після розпаду Радянського Союзу?!
Розмаїття точок зору тут – неймовірне. Однак домінують дві.
Перша. Все, що з‘явилося на земній кулі, з‘явилося на берегах Дніпра: людина, культура, залізо, колесо і навіть слони вкупі з цифрами. Себто, спочатку було Слово, потім – ми, а потім – цивілізація на третій від сонця планеті.
Друга. Україна «з‘явилася на світ» 1991-го року. А все, що «до того», – чуже, бридке і огидне.
Якщо адептів першої – не так вже й багато, а тому надто перейматися не доводиться, то друга – майже державна політика. І, як на погляд автора, обидві – перешкоджають не лише розробці багатостраждальної об‘єднавчої національної ідеї, а й формуванню пристойного міжнародного іміджу України. Бо не личить еліті (хоч науковій, хоч політичній), котра незмінно позиціонує себе як європейська, ні розмахувати шаликом надуманої винятковості, ні відмовлятися від власного минулого, поділяючи його на «правильне» і «не правильне» (відразу згадується криловське «А судді хто?»).
Привласнюють наше
Поглянемо на сусідню Росію (вже не говорю про Ізраїль!). Як там ставляться до видатних особистостей, які творили її – впродовж останніх чотирьох століть багато в чому спільну з українською – історію?
Про відмову від бодай одного славного імені навіть не йдеться! Навпаки, північний сусіда – і тут проявляється його споконвічна «імперська» сутність – не проти привласнити й те, що йому не належить. Бо видатним росіянином нині ОФІЦІЙНО вважається кожний, хто:
1. Будь-коли і бодай найменший термін навчався на території нинішньої Федерації.
2. Будь-коли і бодай найменший термін працював на території нинішньої Федерації.
3. Похований на території нинішньої Федерації.
4. Творив російською мовою.
5. Довідниками (перефразовуємо І. Крилова на «А автори хто?») розцінюється, як «іноземно-російський».
6. Належав до когорти «радянських».
Завдяки таким «науковим критеріям» привласнюється інтелектуальна спадщина усіх народів колишніх Московії і СРСР.
На щастя, неупереджені російські вчені визнавали і визнають історичну першочерговість і пріоритетність української інтелектуальної еліти перед російською. Ось що з цього приводу, приміром, зазначав син філософа і нащадок декабриста мовознавець М. Трубецькой: «Та культура, яка з часів Петра І живе і розвивається в Росії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури. Українська культура мала в собі елементи європейської культури. Московська культура відзначалася виразним європофобством і тенденцією до самовдоволення. Тому Петро І, вирішивши європеїзувати культуру Московії, намагався викорінити і знищити її і став запроваджувати українську культуру. У висліді його реформ стара московська культура померла і на зміну їй прийшла культура київська, українська. На межі XVII i XVIII століть сталася українізація московської духовної культури. А що можна сказати про нарід, котрий засвоює лише чужу культуру, живе відбитим світлом, перетворюється на мавпу, яка безперервно наслідує?»
Оманливість енциклопедій
А що ж ми самі – пишаємося здобутками – нерідко світового масштабу! – своїх земляків? На жаль, дуже вибірково, занадто примхливо і геть не розумно (про що переконливо свідчать десятки біографічних довідників, у яких, до того ж, зазвичай змішалися в купу люди, коні і, як співала популярна шведська група, мані).
Проведемо – у дусі часу – невеличкий тест. Вам, шановний читачу, відомі прізвища австрійського економіста Л. фон Мізеса, американського астронома В. Жардецького, французького композитора І. Маркевича, польського етнографа М. Віташевського, німецько-австрійсько-румунського поета П. Целана, угорсько-болгарського мовознавця Ю. Венеліна? Зрештою, служителів культу П. Величковського і Г. Кониського, зарахованих відповідно Румунською та Білоруською Православними Церквами до лику святих? (Про повноважного представника Пакистану в ООН, таємного радника короля Непалу, першого міністра охорони здоров‘я на планеті і його китайського колегу, а також міністра народної освіти Молдавського князівства вже не запитую – цього навіть в незалежній України не те що пересічні громадяни, – політики з печерських пагорбів не вивчали бодай факультативно).
Відомі, але далебі не всі?
Тоді давайте ближче до нашої не дуже давньої спільної історії з Московією. Російських філософа М. Бердяєва, прозаїків В. Катаєва, М. Алданова, В. Гаршина знаєте? А поетів М. Волошина, Д. Бурлюка? Співака О. Вертинського, математика М. Остроградського, архітектора О. Салько, флотоводця С. Макарова, дослідника Арктики Г. Сєдова? І знову таки служителів культу Г. Долганова, О. Мацєєвича, С. Кристалевського, П. Величковського, зарахованих до лику святих уже Російською Православною Церквою?
Знаєте багатьох? Точно? Як на шальках аптекарських терезів?!
І все ж доведеться вас розчарувати: пристойних балів ви не набрали. Ні, названі персони – справді увійшли в історію – і не з чорного ходу. Та й з прізвищами та ініціалами ви нічого не наплутали. А схибили в тому, що усі вони, попри усталені визначення «німецький», «французький», «американський» тощо, відвічно вихідці… з України.
Рука тягнеться до довідника, аби загнати автора-невігласа в глухий кут? Справді, за допомогою розмаїття енциклопедій ви де-юре парі виграєте. А от де-факто правди там – на гріш. Така ось довідниково-енциклопедично-політична «демократія»!
Гогени не ми
Вочевидь вихідці з України ніколи не пасли задніх. Їх імена носять сотні офіційно визнаних всім світом наукових термінів: «Правило Чаргаффа», «Скатертина Улама», «Нерівність Бернштейна», «Теорема щільності Чоботарьова», «Рівняння Лотки – Вольтерра», «Нерівність Коші -Буняковського» (математика), «Камера Харпака», «Формула Хопфа – Бронштейна», «Пастка Синельникова», «Правило Гамова – Телера», «Теорія Іваненка – Амбарцумяна», «Ефект Іоффе», «Модель Гольдхабера» (фізика), «Перший закон Коновалова», «Реакція Чичибабіна», «Проба Харічкова» (хімія), «Цикл Кузнеця» (економіка), «Метод обертового кристала Линника», «Сітка Вульфа» (кристалографія), «Анаероби Омеляновського» (епідеміологія), «Клітини Беца» (медицина), «Довгоногий сцинк Зарудного» (ентомологія), «Мак Пачоського» (ботаніка), «Ковпаки Макарова» (мореплавство).
Саме наші земляки-футурологи першими в світі передбачили незалежність України, поразку Німеччини в Першій світовій війні, майбутню могутність США, виникнення Європейського Союзу, крах соціалізму.
Іменами донеччанина Г. Сєдова названо архіпелаг в Карському морі; одеситів О. Ганського, Г. Добровольського – малі планети; чернігівця Ю. Лисянського – острів в північно-східній частині Гавайського архіпелагу; луганчанина Г. Лангемака – кратер на Місяці.
Ім‘я хмельничанина М. Чоботарьова носить Казанський науково-дослідний інститут математики і механіки, киянина А. Люльки – Російське науково-виробниче об‘єднання «Сатурн»; одесита М. Гамалії – Російський інститут епідеміології і бактеріології; киянина М. Поляхова – секція теоретичної механіки Російської академії наук.
Радниками президентів США були: Ф. Рузвельта – черкасець Б. Гуревич, Д. Ейзенхауера – киянин Г. Кістяківський.
Список можна продовжувати ледь не безкінечно…
Однак дивина – не в цьому. Вона в тому, що більшість з названих осіб, не зважаючи на те, що вони народилися в межах нинішньої України, за «Версією-1991», – чужинці. Понад те, нас уперто переконують: першим національним астронавтом є Л. Каденюк, хоча насправді задовго до нього на земній орбіті побувало…півтора десятка інших!
Ще парадоксальніша ситуація, коли вже мова зайшла про Космос, з В. Жолобовим. Він народився в Херсонській області, на початку 80-х років минулого століття повернувся з російського Зоряного Містечка на історичну батьківщину. А коли СРСР наказав довго жити, як офіцер, склав присягу на вірність Києву. Ба, навіть став спочатку головою Херсонської обласної Ради, потім – головою облдержадміністрації, аби пізніше ще й очолити Національну космічну агенцію України. І що ж? Ми вперто українським зореплавцем його… не вважаємо.