Кохання
— Якщо кохаєш — / Честю дорожи! / Хто б не питав — / Нікому не кажи, що ти / Не раз бував в моїй оселі (Кокінсю, X ст.).
Напевно, / Під вечір милий завітає: / Заздалегідь / Маленький павучок / Для нього пастку з павутин сплітає. (Ґендзі..., XI ст., герой натякає коханці ремінісценцією з Кокінсю, X ст.).
Гора Асака / Відбиток в воді мілкій / Гірського джерела, / Моє ж кохання — / Глибина морська Манйосю.
Шляхи життя
В селі занедбанім / І люди постаріли — / Як їх оселі. / А за тином сад / Нагадує про осінь (Кокінсю, X ст.).
Який мені / Притулок відшукати / На цій землі? / У мандрах проживу / І просто неба буду ночувати (Кокінсю, X ст.).
Як звуть ці квіти, / Що, мов сніг, поля встелили? / Ту, далеку, / Спитав би я, / Якби спитати міг (Ґендзі моногатарі. Ремінісценція з Кокінсю (X ст.). Натяк на лугову квітку мурасакі з білим квітом і коренями, що дають пурпурову фарбу — колір кохання).
У наступні століття естетичний ідеал моно-но аваре виявив великий вплив на японську культуру, особливо художню літературу, поезію, мистецтво. Його значення поширилось на весь спектр людських емоцій і може розглядатися як гуманістична цінність японського суспільства, а його реальна дія має тенденцію фокусуватися на естетичному сприйнятті речей і подій та чутливості душі, що здатна сприйняти цю красу.
Теренова нотатка. Під час наукового стажування в Японії автор цих рядків жив у кампусі Токійського державного університету в Комаба. Між корпусами факультетів і лінією електрички — чималий сливовий сад. Ранньою весною це було — тільки-но зійшли холоди. Розквітли сливи! Я повертався потягом із центру міста і звернув увагу на елегантну пару — їхні погляди прикипіли до білого буяння сливового саду за вікном електрички! Отож-бо!
«Червоні квіти / Були мені / Чомусь не до вподоби. / Та полонили душу / Розквітлі сливи...» (Манйосю, VIII ст. Цитується в «Ґендзі моногатарі», XI ст., сприймається людьми XXI ст.).
Ґендзі — завершення життя і після...
Блискучий принц Ґендзі через рік після своєї відставки раптово помер. Дещо раніше, після важкої хвороби, пішла з життя його кохана дружина Мурасакі.
У завершальних розділах роману з’явилися нові герої. Підріс народжений його третьою дружиною син Каору, формально син Ґендзі, насправді — плід зради дружини. Сама ж Третя принцеса, усвідомивши свою провину, доживала віку в монастирі. Один із молодших братів Ґендзі й імператора Судзаку, так званий Восьмий принц, після розчарувань життя поселився в містечку Удзі на південь від столиці і присвятив себе службі богам. Каору відвідав Удзі й став упадати за двома дочками принца, особливо за старшою. Та відкинула його з огидою і пішла з життя після смерті батька. Каору дізнався від старої пані — хазяйки дому в Удзі — секрет свого народження, що посилило в нього відчуття своєї нікчемності. Молодша ж дочка Восьмого принца між тим відповіла на залицяння принца Ніоу (внук Ґендзі і син діючого імператора) і вийшла за нього заміж. Після того як Ніоу з Другою принцесою переїхали до столиці, в оповіді з’явилася ще одна (позашлюбна) дочка Восьмого принца. Її звали Укіфуне (в перекладі ієрогліфів — човник, що пливе за водою). Каору зацікавився нею і хотів було зробити своєю наложницею, але та закохалась у Ніоу. Розгублена через необхідність обирати між двома шляхетними кавалерами, вона хотіла було втопитись, але її врятували і відправили в монастир у горах на схід від Кіото.
Глибоким песимізмом пройняті події в останній частині твору. Величні дні були при Блискучому Ґендзі — і все минуло. Наступне покоління — принци Каору і Ніоу — виявилися дрібнішими постатями. Мурасакі Сікібу натякає, що то така КАРМА. Природа, що створила Великих героїв, відпочиває на їхніх нащадках.
Борис Яценко
Повість про Ґендзі
Покої павлонії
Головні персонажі:
Ґендзі, від народження до 12 років
Імператор Кіріцубо, батько Ґендзі
Наложниця Кіріцубо, мати Ґендзі
Ньоґо Кокіден, дочка Правого міністра, дружина імператора Кіріцубо
Принц-спадкоємець, старший син імператора Кіріцубо й ньоґо Кокіден
Принцеса Фудзіцубо, наложниця імператора Кіріцубо, майбутня імператриця
Принц Хьобукьо, брат принцеси Фудзіцубо