В осяйного принца було багато подруг. У любовних пригодах він майже з усіма доходив фізичної близькості, та нікого не брав силою — жінки самі вважали за честь йому віддатися. Але є декілька жіночих постатей в романі, які можна вважати знаковими.
ФУДЗІЦУБО — як і мати Ґендзі, що рано померла, наложниця імператора, а потім і імператриця. Вона була схожа на матір принца, тому її любили і імператор, і герой роману. Лише одна миттєвість життя пов’язала два серця. Юний герой поночі прийшов до своєї чергової коханки, подруги Фудзіцубо, підліз під завісу жіночих покоїв і попестив тіло (правда, в ту ніч подруги мали спати разом, однак пасія принца кудись вийшла, і в ложі була сама Фудзіцубо), а коли второпав, що тут щось не те (форми інші й талія не та), та миттєвість уже відбулася, результатом став хлопчик, який свого часу став імператором. Усе життя Ґендзі боготворив свою королеву, яка була близько і водночас так далеко...
УЦУСЕМІ — ніжний і заразом сумний образ японської поезії — висохла оболонка цикади. Одна з перших коханок юного принца. Пензликом Мурасакі цей чарівний образ ніжності і легкого смутку подано в розділах «Порожня шкаралупка цикади», «Шафран» тощо. Вишукана аристократка (дружина намісника Кії), оточена аристократичною сім’єю (батьки, брат). Але не встояла перед чарами блискучого принца.
Пані РОКУДЗЬО — Пані з Шостої вулиці (подана в розділі «Вечірнє лице» і далі по всьому роману) — жінка, старша за Ґендзі, яка завжди виявляла на нього певний магічний вплив. Якщо хочете — коханка-порадниця. Її дочка була визначена двором як жриця святилища Ісе (це найшанованіший японський сінтоїстський храм Ісе (тепер Міе) на шляху Токайдо, присвячений богині сонця Аматерасу). При поверненні в Кіото вона знову служила при дворі, а пізніше відома як імператриця Акіконому. Ґендзі з великою повагою ставився до матері й дочки і побудував для пані Рокудзьо палац на Шостій вулиці.
ОБОРОДЗУКІЙО («ніч тьмяного місяця») — фатальна жінка. Дочка Правого міністра, молодша сестра імператриці Кіріцубо (тієї, що, найвірогідніше, звела зі світу матір Ґендзі). Саме через те, що осяйний принц «влип» у любовні стосунки з нею, його відлучили від двору і відправили у вигнання. Тільки після приходу нового імператора його вернули до столиці.
Пані АКАСІ. Акасі — місцевість, де виросла юна красуня. Під час перебування у засланні Ґендзі побував у двох місцевостях. Це Сума — місце, й досі відоме привабливими краєвидами: сосни серед скель і білий пісок пляжів на узбережжі Осакської затоки. Сума згадується в Манйосю (VIII ст.), в розділах роману про Ґендзі («Сума» та «Змагання картин»), тут відбулася одна з вирішальних битв війни Тайра і Мінамото. Нагадаємо, що у «Змаганні картин» саме пейзажі сосен у Сума на березі моря принесли осяйному принцу перемогу. Певно, він малював «сумі-е» (картини на шовку в туші, в одній із старовинних танка вказується, що пейзаж має бути виконаний так, щоб чути було «...шум сосни на сумі-е»). Друге місце заслання — містечко Акасі (в розділах «Акасі», «Вітер у соснах» та ін.). Нині на «Сінкансен» від Кіото до Акасі (це тепер центр важкої промисловості) можна дістатись за годину. А в XI столітті це була глибока провінція. Тож монах Нюдо, настоятель монастиря та мудрий батько, прийняв у своєму домі столичного гостя із всією належною повагою. 30-річний принц зацікавився 18-річною красунею. На час, коли його реабілітували і поновили в чинах, панна Акасі вже була при надії. Невдовзі Ґендзі перевіз її з дочкою в Кіото в новозбудовану садибу недалеко від монастиря Дайкакудзі. Затим, як ми вже згадували, дівчинка стала вихованкою сім’ї Ґендзі.
Все було в осяйного принца — блиск двору, круговерть важливих державних справ, увага жінок... Та з часом усе проходить. І найболючішим на схилі віку стало для нього прощання з образами жінок, коханих і не дуже. Тисячоліття тому в Японії та інших країнах, де вже існувала культура особистого письма, виняткову роль у збереженні пам’яті про людину відігравало її зафіксоване писемне слово. В сув’язі кани вгадувався образ і спливала пам’ять днів минулих. Зворушлива картина, коли Ґендзі перед смертю перебирає записки з віршами любові від коханок, — психологічно чи не найбільш сильна картина твору. Папірці послань, мов легенькі сухі оболонки цикад, відносить вітром, і разом з ними відлітають у небуття образи. Все минуло... все.