Вислухавши прохання пані Цюдзьо, Нака-но кімі подумала, що й справді було б несправедливо приректи молоду дівчину на нещасливе життя, тим паче що вона була гарна й мала лагідну вдачу. Дівчина була сором’язлива і не показувалася нікому, навіть служницям Нака-но кімі, а її голос навдивовижу скидався на голос Ооїґімі. «А що, як показати її панові Каору? — раптом спало на думку Нака-но кімі. — Адже він сам казав, що був би щасливий знайти подобу покійній сестрі».
І саме тоді, як вона про це подумала, їй доповіли, що завітав пан Каору. Служниці звично заметушилися, розставляючи переносні завіси, а пані Цюдзьо запитала: «А мені можна поглянути на пана Каору? Всі, хто мав нагоду хоча б мигцем бачити його, в захопленні від нього. Невже він такий же прекрасний, як і принц?»
«Не нам судити, хто з них кращий, а хто гірший», — сказала одна служниця. «А хіба хтось може затьмарити принца Ніоу?» — сказала друга.
Хоча вже доповіли, що пан Каору вийшов з карети, і довгий час лунали вигуки передового ескорту, його самого не було видно. А коли нарешті він з’явився, пані Цюдзьо, жадібно вдивляючись у нього, подумала: «З принцом йому не зрівнятися, але і він навдивовижу гарний!» Побоюючись, що він помітить її, вона зніяковіло пригладила волосся на скронях. Каору так величаво поводився, що присутні мимоволі бентежилися. Судячи з величини ескорту, Каору прибув прямо з Імператорського палацу.
«Учора ввечері мені повідомили про нездужання Імператриці, — сказав він, — і я поспішив у палац, але, на жаль, не заставши там принца Ніоу, вирішив прислужувати їй замість нього. Сьогодні він нарешті приїхав, але досить пізно, і я подумав, що це ви його затримали».
«О, я вам дуже вдячна за вашу доброту», — відповіла Нака-но кімі. Вона здогадувалася, що Каору недаром приїхав, знаючи, що принц затримається у палаці.
Він розмовляв з нею приязно і щиро, даючи зрозуміти, що не може забути Ооїґімі й розчарувався в одруженні з дочкою Імператора. «Чому це він так довго зберігає пам’ять про сестру? — думала вона. — Може, просто не хоче показати, що його пристрасть колись була неглибокою...» Проте щирість Каору не викликала сумнівів, і в неї защеміло серце, бо не було воно ні з дерева, ні з каменю. Він, як і раніше, скаржився і, Нака-но кімі, зітхаючи, вирішила очистити його закохану душу згадкою про Укіфуне — живу подобу покійної Ооїґімі. Коли вона натякнула, що ця особа переховується зараз в її домі, Каору цим зацікавився і хотів відразу побачити дівчину, але, щоб не здаватися легковажним, нічим не видавав свого нетерпіння.
«О, якби це божество сповнило моє бажання, я був би надзвичайно щасливим! — сказав він. — Але якщо через вас, як і раніше, я страждатиму, то душевного просвітлення не досягну...»
«Справді нелегко досягти просвітлення», — усміхаючись, відповіла Нака-но кімі, а пані Цюдзьо подумки з нею погодилася.
«Ну якщо так, то передайте їй{267} мою згоду... Але від згадки про вашу колишню спробу позбутися мене я почуваюся моторошно...» — сказав він зі сльозами на очах і, намагаючись приховати хвилювання, ніби жартома додав:
відповіла Нака-но кімі й подумала: «Кажуть, що ним цікавиться багато жінок... О, як мені шкода її{269}!..»
«Але ж урешті-решт, незважаючи на зацікавлення жінок, мені треба досягти такого стану, щоб через ваше холодне ставлення до мене я не почувався піною на поверхні збуреного моря або паперовою лялькою, спущеною за водою під час обряду очищення. Інакше я не знатиму спокою», — багатозначно сказав Каору.
А тим часом стемніло, і Нака-но кімі, почуваючись незручно перед пані Цюдзьо, сказала Каору: «Прошу вас, може, хоча б сьогодні підете раніше?»
«Отже, поясніть вашим гостям, що йдеться не про випадкову примху, а про давнє, визріле протягом років почуття, бо я не хотів би здаватися нерозсудливим. Та оскільки в таких справах я недосвідчений, то боюся вчинити щось недоречне...» — відповів Каору на прощання.
«Яка прекрасна людина!» — похвалила його пані Цюдзьо. Вона згадала, як раніше годувальниця часто переконувала її погодитися на одруження дочки з Каору, але вона не хотіла про це й чути, а от тепер, побачивши його на власні очі, зрозуміла, що такого Волопаса варто чекати навіть цілий рік. Було шкода віддавати таку гарну дочку простолюдинові, а тому вона і вхопилася за Сьосьо, який, на відміну від неотесаних чоловіків східних провінцій, видався їй благородною людиною.