«Зазвичай пані миє голову, коли вас немає вдома, — співчутливо зітхаючи, відповіла Тайфу, — але останнім часом вона не могла цього зробити, а потім з’ясувала, що до кінця місяця тільки сьогоднішній день сприятливий. А оскільки наступні дев’ятий і десятий місяці для цього також не годяться, то я допомогла їй помити голову».
Маленький син уже вже спав, а служниці сиділи коло нього. Принц, не знаючи, чим зайнятися, тинявся по будинку і раптом помітив у західній частині флігеля незнайому дівчинку-служницю і взявся підглядати за нею, здогадуючись, що вона одна з новоприбулих. У щілині між перегородками він побачив на відстані десь одного сяку ширму. За ширмою з-під піднятого полотнища переносної завіси визирав край рукава. Судячи по рукаву, за завісою сиділа жінка, одягнена в яскраве спіднє вбрання кольору айстри з накинутим на нього верхнім вбранням кольору «омінаесі»{271}. Одна стулка ширми була складена, і жінку було добре видно. «Напевне, новенька, досить гарна служниця», — подумав принц і уявив собі, як, тихенько розсунувши перегородки, зайде до неї нечутними кроками, ніким не помічений.
У чарівному внутрішньому садку, оточеному з усіх боків галереями, буйно цвіли, сплітаючись одна з одною, осінні квіти, на березі струмка лежали великі камені з вишуканими обрисами. Дівчина, сидячи біля галереї, милувалася садом. Відсунувши перегородку, принц зазирнув за ширму. Дівчина підвелася, подумавши, що прийшла якась служниця. Вона й гадки не мала, що це міг бути принц Ніоу. Вона була така гарна, що, як зажди, піддавшись спокусі, принц смикнув її за край одягу, а потім, засунувши за собою перегородку, влаштувався між двома ширмами.
Запідозривши щось недобре, дівчина прикрила обличчя віялом і боязко озирнулася. Заворожений її красою, принц схопив руку, що стискала віяло, і запитав: «Хто ви? Як вас звати?»
Дівчина розгубилася. Нежданий гість ховався за ширмою, і, не побачивши його обличчя, вона не могла вгадати, хто він. Невже той Каору, який давно зацікавився нею? Про це могли свідчити сильні пахощі його вбрання. Ще ніколи вона не була в такому скрутному становищі, як зараз.
Та саме тоді увійшла її годувальниця, яка звернула увагу на те, що в покоях Нака-но кімі відбувається щось дивне.
«Що сталося? Невже якесь зухвальство?» — обурилася вона, але принц нітрохи не розгубився. Не втрачаючи свого вродженого красномовства, він навіть під час раптової зустрічі довго говорив про те про се, а коли зовсім стемніло, сказав: «Я не відпущу вас, поки не назвете свого імені», — і сміливо ліг поруч. Годувальниця, здогадавшись, що непрошений гість — принц Ніоу, оніміла від страху.
«Пані незабаром повернеться до себе», — подали голос служниці, запалюючи ліхтарі під краєм покрівлі. Було чути, як усюди, крім покоїв Нака-но кімі, опускалися ґратчасті вікна.
Дівчину поселили в найдальшій частині флігеля, де не було нічого, крім двох високих шафок і зачохлених ширм, розставлених навмання. І тільки відкритий прохід до інших приміщень свідчив, що тут хтось живе. Опускаючи ґратчасте вікно, сюди зайшла Укон, дочка Тайфу, одна із служниць Нака-но кімі.
«О, як тут темно! — здивувалася вона. — Невже ви ще й світильника не запалювали? Виходить, що я поквапилася опустити вікно. Так можна і заблукати в темряві». І, наче на зло принцові, вона знову підняла вікно. А годувальниця, як жінка рішучої вдачі, швидко збагнула скрутне становище і, покликавши Укон, сказала: «Послухайте, тут у нас відбувається щось дивне. Просто не знаю, що робити. Сиджу і не можу ворухнутися».
«А що сталося?» — запитала Укон, просуваючись уперед навпомацки. А коли раптом вона натрапила руками на чоловіка із знайомим ароматом, який лежав поряд з дівчиною{272}, то, здогадавшись, що принц Ніоу знову почав пустувати, а самій дівчині така його поведінка не до вподоби, сказала: «Справді, дуже неприваблива історія! А що тут поробиш?.. Хіба що швиденько піду й розповім про все господині».
Побачивши, що вона збирається йти, всі відчули, що справа набирає загрозливого характеру, але принц не рушив з місця. «Яка чарівна благородна особа! — думав він. — Але хто вона? Судячи з того, як ставиться до неї Укон, це зовсім не нова служниця...»
Спантеличений мовчанням дівчини, принц і так і сяк допрошувався від неї хоч якоїсь відповіді, але, вона, не показуючи свого обурення, здавалося, була готова померти від сорому, а тому незабаром, відчувши себе винуватим, він почав її заспокоювати.