Здогадуючись про страждання дівчини, Нака-но кімі, вдаючи, ніби нічого не знає, послала по неї служницю з такими словами: «Захворіла Імператриця, і принц поїхав у палац. Сьогодні вночі він не повернеться. А я трохи нездужаю, мабуть, через миття голови, і не встаю. Приходьте до мене, адже і вам, напевне, нудно».
«На жаль, я сама погано почуваюся і хотіла б трохи відпочити», — передала дівчина через годувальницю.
«А що з вами?» — негайно поцікавилася Нака-но кімі.
«Та нічого особливого, просто трохи нездужаю...» — була відповідь, і служниці Сьосьо та Укон багатозначно переглянулися між собою. «Мабуть, неприємно нашій господині...» — перешіптувалися вони, співчуваючи і дівчині ще більше, ніж коли-небудь.
Та й сама Нака-но кімі шкодувала її. «Уявляю собі, як вона страждає, — думала вона. — Каору, здається, зацікавився нею, але, якщо дізнається про цей випадок, то вважатиме її легковажною. Людина нестримна і запальна, як принц Ніоу, завжди чіпляється до дрібниць, вірить безпідставним чуткам, проте, якщо відбудеться щось важливе, швидше за все не надасть цьому значення. А от Каору звик все брати близько до серця, але при цьому журиться мовчки, нікому не видаючи свого невдоволення, а тому боюся, що на долю молодшої сестри{274} випаде чимало випробувань. Упродовж років я не здогадувалася про її існування, а тепер з огляду на її красу та лагідну вдачу не можу знехтувати нею. Справді тяжко-важко жити в цьому світі... Я також зазнала багато прикрощів, але мені все-таки пощастило вийти заміж і не опинитися, як вона, в прикрому становищі. От якби ще й Каору заспокоївся і перестав докучати мені своїми непомірними домаганнями, я не мала б чим турбуватися».
Густе волосся Нака-но кімі висихало надзвичайно довго, і тривале неспання втомило її. Одягнена в тонке біле вбрання, вона здавалася особливо стрункою і привабливою.
Дівчина справді почувалася недужою, але годувальниця наполягала: «Вам не можна відмовлятися від зустрічі, якщо не хочете, щоб Нака-но кімі запідозрила щось недобре. Наберіться духу і підіть до неї. Але спочатку я все поясню Укон». Підійшовши до перегородки, вона сказала: «Я хотіла б поговорити з Укон». І та не забарилася вийти.
«Мабуть, через той неприємний випадок моя господиня не на жарт занедужала, у неї навіть з’явилася гарячка. Тож я подумала, що, може, розмова з Нака-но кімі її заспокоїть... Вона, бідолашна, дуже страждає, хоча ні в чому не винна. Якби вона хоч трохи розумілася на стосунках між чоловіком і жінкою, все якось обійшлося б. А так вона, на жаль, мучиться...» — сказала годувальниця і, піднявши дівчину, повела її до Нака-но кімі.
Нещасна дівчина не знала куди подітися від сорому перед людьми. Але зроду лагідна і завжди покірна, вона дозволила підвести себе з вологим від сліз волоссям до Нака-но кімі і посадити спиною до світильника так, що вона не поступалася їй ні благородством, ні миловидністю. «Якщо принц у неї закохається, то поганих наслідків не вдасться оминути, — подумали Укон і Сьосьо. — Адже він схильний захоплюватися й не такими красунями, які його чимось особливим приваблюють».
Дівчина сиділа перед Нака-но кімі, не прикриваючи обличчя, і обидві служниці могли розгледіти її як слід. Нака-но кімі, ласкаво розмовляючи з гостею про те про се, між іншим сказала: «Я хотіла б, щоб ви почувалися тут зовсім як удома. Я досі не можу змиритися з втратою коханої сестри і повсякчас нарікаю на долю... А ви такі схожі на неї. Бачити вас — це велике щастя. Ви й не уявляєте собі, як я за вас радію. Поруч зі мною немає жодної близької людини, і якби ви полюбили мене так само, як любила колись вона...»
Слухаючи її, розгублена й по-провінційному невпевнена дівчина довго не знала, що відповісти. «Я давно прагнула зустрітися з вами, коли жила дуже далеко... — вимовила вона нарешті своїм юним голосом. — Тепер, коли я побачила вас, мені здається, що всі мої біди вже позаду...»
Попросивши служниць принести сувої з картинками, Нака-но кімі взялася розглядати їх удвох з гостею, а Укон веліла читати вголос текст. Це заняття здалося дівчині таким захопливим, що вона забула про все на світі і почувалася набагато вільнішою. Її обличчя, осяяне світильником, вражало бездоганною правильністю рис, лагідним і водночас незвичайно благородним виразом. Чарівні очі, чисте, ніжне чоло... Схожість з Ооїґімі була такою разючою, що Нака-но кімі, забувши про картинки, не могла відірвати від неї погляду. Вона мимоволі порівнювала дівчину з покійною сестрою, і на очах у неї наверталися сльози. «Яке чарівне створіння! — думала вона. — Але звідки така схожість? Напевне, від батька. Наші давні служниці завжди казали, що сестра вдалася в батька, а я — в матір. Тож чи можу я залишатися байдужою до особи, яка так яскраво викликає в пам’яті образ покійної сестри?»