«Немає мені місця у цьому світі!» — так гірко плакала дівчина, що жаль було на неї дивитися. А ще важче було її матері, яка всього лише хотіла без зайвих перешкод видати дочку заміж... Та от тепер вона хвилювалась, що через цей прикрий випадок дочка зганьбить своє добре ім’я. Пані Цюдзьо була розсудливою, але часом норовливою і запальною. Правду кажучи, вона б могла заховати дочку в домі намісника провінції Хітаці, але пожаліла її і перевезла в окрему оселю. Тепер матері й дочці, які завжди жили разом, довелося зазнати вкрай болісної розлуки.
«Будьте обережні. Будівництво незавершене, і жити тут досить небезпечно. Коли що, то викликайте служниць. Я найняла сторожу, але на серці все одно неспокійно. О, якби мені так не дошкуляли в домі намісника...» — сказала пані Цюдзьо і поїхала, обливаючись сльозами.
Намісник провінції Хітаці, який думав лише про те, як краще догодити зятеві, одразу по приїзді накинувся на неї з докорами: «Чому ви так грубо відмовляєтеся мені допомагати?» Однак пані Цюдзьо, ображена на Сьосьо, який, відвернувшись від її улюбленої дочки, став причиною її нещасть, не звертала на нього найменшої уваги. Згадуючи, яким жалюгідним здався він їй в будинку принца Ніоу, вона не відчувала до нього нічого, крім презирства, і, звісно, не мала охоти піклуватися про нього. Але водночас їй кортіло дізнатися, чи він не справлятиме приємнішого враження в домашній обстановці. І от одного дня, коли він відпочивав у покоях її молодшої дочки, вона пройшла у західний флігель і, влаштувавшись за ширмами, почала спостерігати. Сьосьо сидів біля галереї, милуючись садом. Цього разу, у чудовому вбранні з яскраво-червоного лощеного шовку поверх м’якого білого одягу з тонкої парчі, він здався пані Цюдзьо досить миловидним. У всякому разі, нічим не гіршим за інших. Поруч з ним сиділа його дружина, на вигляд зовсім ще дитина. Ця пара не витримувала жодного порівняння з принцом та Нака-но кімі, яких вона згадала, але було досить приємно дивитися, як Сьосьо жартома розмовляв із служницями і вже не здавався таким непоказним і жалюгідним. Пані Цюдзьо навіть подумала, що, може, це якийсь інший Сьосьо, але раптом він сказав: «Якби ви знали, які прекрасні кущі хаґі в саду принца Ніоу! Цікаво, де вони беруть насіння? З першого погляду начебто звичайнісінькі кущі, але я зроду не бачив нічого прекраснішого. Недавно я був там, однак принц саме тоді поїхав у палац, тож я не встиг зірвати жодної гілки. О, якби ви бачили його тоді, коли він вимовляв: “Невже поблякнуть?..”{276}» — сказав Сьосьо і спробував скласти власного вірша.
«Та що ж це таке? Якщо згадати його огидну поведінку, то його і людиною не можна називати. Як він сміє вірші читати? Поруч з принцом він просто ніщо!» — обурилася пані Цюдзьо. Водночас вона змушена була визнати, що Сьосьо не такий вже неосвічений, як їй здавалося, а тому, щоб випробувати його, тихенько промовила:
Сподіваюся, що при нагоді ви мене вислухаєте...» — виправдовувався Сьосьо.
«Виходить, що він уже знає, хто її батько» , — здогадалася пані Цюдзьо і в думках ще більше зосередилась на тому, як влаштувати життя улюбленої дочки не гірше за Нака-но кімі. І тоді в її уяві з’являвся приємний образ Каору. Вона вважала його не менш привабливим за принца Ніоу, якого одразу відкинула, згадавши, як зухвало той ввірвався у покої її дочки. Яка ганьба! «А от Каору хоч і з захопленням цікавиться нею, але не робить поспішної спроби з нею зблизитися, — міркувала пані Цюдзьо. — Яка похвальна стриманість! Вже якщо я так багато думаю про нього, то молода дочка, мабуть, тим паче не залишається байдужою. Яке щастя, що я не віддала її за цього нікчемного Сьосьо». Цілими днями й ночами пані Цюдзьо шукала відповідь тільки на одне важливе питання — як обрати для дочки щасливе майбутнє? Каору походив з високого роду і вирізнявся бездоганними чеснотами, а його перша дружина була дочкою Імператора. Тож хіба дочка пані Цюдзьо могла з нею змагатися і привернути його увагу? Адже пані Цюдзьо знала з власного досвіду, що зовнішність і чесноти людини визначаються насамперед її походженням. Скажімо, її власну молодшу дочку навіть не можна порівняти зі старшою, а Сьосьо, яким так захоплювався намісник, здавався повним нікчемою поруч з принцом Ніоу. А тому важко було уявити собі, що Каору, який поєднався з улюбленою дочкою Імператора, міг захопитися Укіфуне. Так, сподіватися не було на що, і пані Цюдзьо цілими днями сиділа, занурена у тяжкі думи, байдужа до всього навколишнього світу.