«Але ж кращої нагоди більше не буде», — з незвичною завзятістю наполягав Каору.
«Післязавтра я пришлю по вас карету. А за цей час дізнайтеся, де вона переховується. Не турбуйтеся, я не дозволю собі нічого поганого», — усміхнувшись, сказав він.
Однак монахиня все ще вагалася. «Хто знає, що у нього на думці», — непокоїлася вона, але, згадавши його розсудливу вдачу і турботу про збереження свого доброго імені, сказала: «Ну, що ж, якщо ви так наполягаєте, то я погоджуюся... Здається, її сховок недалеко від вашого будинку. Але, може, ви спочатку напишете їй листа? А то всі подумають, що я сама напрошуюся у посередниці. Я зовсім не хочу, щоб тепер мене вважали старою лисицею-звідницею...»
«Листа написати можна, але боюся, щоб люди не подейкували, що, мовляв, Каору задумав посватати дочку намісника провінції Хітаці. Але цей грубий мужлай не заслужив такої честі», — відповів Каору, і монахиня співчутливо всміхнулася.
Каору виїхав з Удзі, коли зовсім стемніло. Нарвавши прекрасних осінніх квітів і багряних гілок, він привіз їх як подарунок Другій принцесі. Її одруження з Каору не можна було назвати невдалим, але, на жаль, він і досі тримався на шанобливій відстані від дружини і щирої приязні не відчував. Імператор, не байдужий до долі своєї дочки, часто писав матері Каору, просячи не позбавляти невістки своєї прихильності й ласки, а тому Друга принцеса була оточена в будинку на Третій лінії загальною увагою. Знаючи, як переймаються його дружиною такі високі особи, Каору добре розумів, скільки неприємностей очікує його, якщо він піддасться новій згубній пристрасті.
У домовлений день, рано вранці, Каору послав в Удзі одного з найвідданіших слуг і хлопчика-пастушка, якого ніхто не знав з обличчя.
«Для охорони виберіть когось із селян мого маєтку», — розпорядився він. За наказом Каору, монахиня, важко зітхаючи, трохи причепурившись, сіла в карету. Поглядаючи на навколишні поля і гори, вона мимоволі згадувала давнє минуле, і, занурена у такі сумні роздуми, прибула нарешті до столиці. Будиночок, де жила дівчина, знаходився у похмурому, безлюдному місці, і ніхто не помітив, як монахиня в’їхала у двір. Коли вона через свого провідника доповіла про своє прибуття, до неї вийшла молода служниця, яка колись супроводжувала дівчину в Хацусе, й допомогла їй зійти з карети та увійти в будинок. Дівчина, приречена на безрадісне життя у цій убогій оселі, зраділа гості, з якою могла поговорити про минуле, і веліла провести її до себе, бо відчувала особливу приязнь до цієї жінки, котра колись прислужувала її батькові.
«Відколи ми востаннє бачилися, не було дня, щоб я не думала про вас, — сказала монахиня Бен. — Та оскільки я прийняла постриг, то не буваю навіть у дружини принца Ніоу. Якби не наполягання пана Каору, то я, може, й не приїхала б сюди...»
І сама дівчина, і годувальниця зраділи, що Каору, який колись у будинку на Другій лінії справив на них надзвичайне враження, не забув про них, але не сподівалися, що він так швидко щось вигадає.
Пізно ввечері пролунав тихенький стукіт у ворота зі словами: «До вас приїхали з Удзі». «Напевне, це від Каору», — подумала монахиня і звеліла відчинити ворота. А коли карету підвели до будинку, один з охоронців повідомив, що хотів би зустрітися з монахинею Бен. Оскільки він назвався іменем управителя маєтку Каору в Удзі, монахиня, підійшла до дверей. Сіявся дрібний дощ, і раптом холодний вітер, що гуляв по саду, приніс невимовно приємні пахощі, від яких у жінок закалатало серце. Захоплені зненацька й не готові до прийому такого високого гостя, вони заметушилися, не знаючи, що робити.
«У цій мирній оселі я хотів би поговорити з вами і нарешті висловити хоч невелику частку того, що накопичилося останнім часом у душі», — передав дівчині Каору. Оскільки вона, вкрай розгубившись, не знала, що й відповісти, то їй взялася допомагати годувальниця. «Якщо вже пан Каору завітав, — сказала вона, — то не годиться з порога відсилати його назад. Краще нишком порадитися з матір’ю. Адже її будинок зовсім недалеко...»
«Як на мене, не варто так поспішати, — відповіла монахиня. — Чому б молодятам спокійно не поговорити? Чи ви думаєте, що вони відразу ж запалають один до одного глибокими почуттями? Така благородна й розсудлива людина, як Каору, ніколи не дозволить собі чимось образити дівчину».
Дощ тим часом сіявся усе рясніше, і небо зовсім потемніло. Здалека долинали грубі голоси сторожів, які робили нічний обхід: «З південно-східної сторони будинку небезпечно обвалена стіна...Якщо вже ви заїхали каретою, то мали б і ворота замкнути... Чим зайнятий ескорт?»