Хоча у ті дні Каору майже не мав вільного часу, він, як і раніше, незмінно турбувався потребами Нака-но кімі. Попри те, що така його увага багатьом її служницям здавалася підозрілою, сама вона за останні роки набула певного житейського досвіду і була щиро зворушена його відданістю. «Оце приклад справжньої вірності, коли бережуть пам’ять про минуле», — думала вона. З роками Каору ставав усе гарнішим і впливовішим у світі. І тоді, страждаючи від сердечної непостійності принца, Нака-но кімі нарікала: «Яка нещаслива доля випала мені! Чому я не послухалася старшої сестри і вийшла заміж за чоловіка, який завдав мені стільки страждань?» Однак вона не могла приймати Каору так часто, як би їй хотілося. Нака-но кімі соромилася того, що прості служниці, необізнані з обставинами минулого життя в Удзі, могли засуджувати її за бажання підтримувати з Каору їхній давній зв’язок. Крім того, втомившись від постійних підозр принца, вона намагалася тримати Каору на відстані, що, однак, анітрохи не змінило його почуттів до неї. Хоча легковажна вдача принца іноді давалася взнаки, але, спостерігаючи, як підростає їх гарненький синок, принц ставав до неї все прихильнішим. До того ж він був певен, що жодна інша жінка не може подарувати йому такої чарівної дитини, і ставився до неї з довірою, про яку дочка Лівого міністра і мріяти не сміла. Тож поки що Нака-но кімі не мала особливих підстав на щось скаржитися.
Одного дня на самому початку першого місяця, коли принц, прибувши на Другу лінію, грався з маленьким майже дворічним сином у покоях Нака-но кімі, дівчинка-служниця принесла величенького листа, обгорнутого тонким зеленим папером. Крім цього листа, вона тримала у руках гілку сосни з прив’язаним до неї торочкуватим кошичком та ще одного листа, складеного офіційним стилем. Нітрохи не бентежачись, вона відразу ж підбігла до Нака-но кімі.
«Звідки ці листи?» — запитав принц.
«З Удзі для пані Тайфу. Гонець не знайшов її, і я принесла їх сюди, щоб, як завжди, господиня сама прочитала, — схвильовано відповіла дівчинка і додала: — Подивіться, коробка з кольорового металу, а майстерно зроблена гілка здається справжньою!»
Її обличчя світилося радістю, і принц, усміхнувшись, попросив: «Якщо так, то дай і мені помилуватися».
«А листи віднеси Тайфу», — розгубившись, сказала Нака-но кімі.
Помітивши, що вона зашарілася, принц подумав: «Ці листи часом не від Каору? Тільки от дивно, що листи прийшли начебто з Удзі», — і взяв листи у руки, відчуваючи, як защеміло стривожене серце.
«Я прочитаю, навіть якщо потім ви розгніваєтеся», — сказав він.
«Ну хіба це годиться читати листи, якими обмінюються між собою довірливі жінки?» — відповіла Нака-но кімі, не видаючи свого хвилювання.
«А все-таки подивлюся, що пишуть жінки одна одній», — сказав принц і розгорнув листа. Судячи з почерку, його авторка була дуже молодою.
«Я давно не писала Вам, а тим часом і рік скінчився. Тут у гірському селі дуже похмуро, а над горами завжди висить туман...» — повідомляла авторка листа і збоку дописала: «Прошу, передайте ці речі маленькому принцові, хоч я й розумію, який це мізерний подарунок...»
Лист аж ніяк не вирізнявся особливим почерком і принц, довго розглядаючи його, так і не здогадався, від кого він, а тому розгорнув другого листа, також написаного жіночою рукою.
«Як поживає Ваша господиня у новому році? Сподіваюся, що і Вам ці дні принесли чимало радощів. Що ж до нас, то ми живемо у добротній оселі й ні в чому не відчуваємо потреби, але бачимо, що нашій юній господині не годилося б жити у такій глушині. От було б добре, якби вона могла хоч іноді приїжджати до Вас, а не нудьгувати цілими днями на самоті. Однак вона така налякана тим випадком, що й думати про це не хоче. Маленькому принцові вона передає новорічний молоточок{289}. Покажіть йому, коли поруч не буде принца».
Лист був досить довгим, з багатьма словами, які традиційно не вживають на початку року, але попри це принц знову і знову перечитував його.
«Все-таки признайтеся, від кого цей лист?» — наполягав принц Ніоу.
«Мені розповіли, що дочка однієї жінки, яка колись служила у нас в Удзі, була змушена недавно повернутися туди...» — відповіла Нака-но кімі, і принц відразу ж зрозумів, що лист написала не проста служниця, а згадка про «той випадок» допомогла йому здогадатися, про кого йшлося.