Було помітно, що чарівний молоточок — витвір людини, яка мала багато вільного часу. До соснової гілки у розвилці були прикріплені мандаринові плоди і листок паперу з такою піснею:
Нічого особливого у цій пісні не було, але принц, здогадуючись, що її написала дівчина{291}, про яку він безупинно думав останнім часом, довго не міг відкласти листа.
«Не зволікайте з відповіддю, бо це нечемно, — сказав він нарешті. — Але я не розумію, чому ваш настрій так зіпсувався через те, що я прочитав листа? Раз так, я гадаю, мені краще піти».
Коли він вийшов, Нака-но кімі тихенько сказала служниці Сьосьо: «От шкода, що так сталося. Але чому ніхто не звернув уваги на те, що листи потрапили до цієї дурненької дівчинки?»
«Якби ми вчасно це помітили, то хіба дозволи б принести їх сюди? Узагалі це нерозумне дівчисько завжди пхає свого носа куди не слід. Що з неї вийде? Краще було б, якби дівчина зроду мала тиху, спокійну вдачу», — підсумувала служниця.
«Та заспокойтеся, не треба її сварити. Вона ж ще зовсім дитина», — порадила Нака-но кімі. Ця досить миловидна дівчинка прийшла на службу до неї минулої зими і відразу ж стала улюбленицею принца.
«Все це дуже дивно», — думав принц, повернувшись у свої покої. Він чув від людей, що Каору раз у раз навідується в Удзі й іноді навіть залишається ночувати у будинку, бо, мовляв, з ним пов’язані його спогади про покійну Ооїґімі, а, насправді, як здогадався принц, саме там Каору переховує таємничу незнайомку.
Згадавши про такого собі Дайнайкі, який допомагав йому у питаннях з китайської словесності й разом з тим знався з Каору, принц покликав його нібито для вибору поезій, потрібних найближчим часом для гри «закривання рим». Попросивши скласти відібрані твори в особливу шафку, принц наче між іншим спитав: «Це правда, що Каору і тепер досить часто буває в Удзі? Кажуть, начебто він побудував там чудовий храм. От би поглянути на нього!»
«Так, я чув, що це справді велична споруда. Особливо хвалять молитовню. Сам же пан Каору, як кажуть, з минулої осені почав їздити туди частіше, ніж колись. Якщо вірити слугам, то він начебто переховує там жінку, якою, напевне, захоплюється. У всякому разі, він наказав людям зі свого тамтешнього маєтку дбати про неї та охороняти. Навіть перебуваючи у столиці, він постійно про неї піклується. А ще слуги кажуть, що їй пощастило, хоча життя на самоті не дуже-то приємне». — відповів Дайнайкі.
Вислухавши його, принц, звісно, дуже зрадів.
«А вони не казали, хто ця жінка? — запитав він. — Я знаю, що Каору відвідував якусь монахиню, яка давно живе в Удзі».
«Монахиня живе у покоях поруч з галереєю, а ця особа у новій будівлі, де їй прислуговує багато миловидих жінок. Словом, усе як годиться...» — відповів той.
«Цікаво! Як ви думаєте, що це за жінка й чому Каору поселив її в Удзі? А втім, він завжди був диваком, несхожим на простого смертного. Я чув, як Лівий міністр Юґірі дорікав йому за легковажну поведінку, бо віддаючи служінню Будді занадто багато часу, він, буцімто, часто проводить ночі у гірському храмі. Чи лише для того, щоб піти дорогою Будди потрібні ці таємні поїздки? Дехто вважає, що його тягнуть в Удзі спогади, та чи це правда? Аж он воно як! Виходить, що і така, як він, людина, надзвичайно серйозна і розсудлива, має свої таємниці, чи не так?»
Як видно, принц дуже зацікавився цими таємницями. Цей Дайнайкі був зятем одного з найвідданіших службовців домашньої управи в домі Каору і, звичайно, міг знати набагато більше, ніж інші. Тепер принц лише думав про те, як упевнитися, що це та сама дівчина, яку він бачив одного разу у себе в будинку на Другій лінії. Він розумів, що вона не може бути абиякою, бо інакше Каору не переховував би її. Але що пов’язує її з Нака-но кімі? І невже Каору вивіз її з відома дружини?
Після новорічних змагань зі стрільби з лука та бенкету у палаці життя знову потекло неквапливо. Щоправда, наближався день призначення на посади у провінції, і багато хто вельми цим переймався, але принц Ніоу думав лише про те, як дочекатися слушного випадку й поїхати в Удзі. Що стосується Дайнайкі, то він, пов’язуючи певні надії з майбутнім призначенням, постарався завоювати прихильність принца, який, зі свого боку, ставився до нього у ці дні приязніше, ніж будь-коли раніше.