«Але чому ви не зупинили її? Хоча і то правда, що зі старими людьми часом важко знайти спільну мову...» — сказала Укон, видно, осуджуючи годувальницю. І принц згадав, що й минулого разу поруч з дівчиною була якась нестерпна особа. На жаль, той вечір здавався йому тепер давнім сном. А тим часом служниці й далі просторікували.
«Якщо комусь і пощастило у житті, — розумувала Укон, — то це дружині принца Ніоу. Хоча впливовий Лівий міністр і старається з усіх сил підтримати Шосту дочку, їй не вдасться досягти рівня Нака-но кімі, яка народила принцу маленького сина. На щастя, поруч з нею немає старих годувальниць, які б усюди пхали носа, і вона може жити як їй заманеться».
«Якщо почуття пана Каору не зміняться, — зауважила одна із служниць, — то і наша господиня займе гідне становище у світі».
«Що за нісенітниця! — підвівшись, заперечила дівчина. — Якби йшлося про когось іншого, я не мала б нічого проти, але прошу вас, не порівнюйте мене з Нака-но кімі. Що було б, якби вона про це дізналася?»
«Але яким же чином вони споріднені між собою? — гадав принц. — Адже їхня схожість просто разюча». Якщо його дружина була благороднішою і яскравішою, то ця дівчина приваблювала насамперед красою і тонкими рисами обличчя. Але принц так давно думав про неї, що, навіть якби вона виявилася зовсім негарною, то і тоді він не відмовився б від зустрічі з нею. Забувши про все на світі, він думав лише про те, щоб заволодіти нею. «Здається, вона збирається виїжджати на прощу. А ще вони згадували про її матір. Тож чи я матиму нагоду зустрітися з нею десь інде? Що ж робити?» — думав принц, прикипівши очима до дівчини, поки знову не почув голосу Укон:
«Ой, як же спати хочеться... Ми просиділи тут всю ніч мало не до самого світанку. Встанемо завтра раніше і дошиємо. Навіть якщо пані Хітаці{292} поспішатиме, карета до нас приїде, аж коли сонце підіб’ється вгору...»
Зібравши недошитий одяг та перекинувши його на верхню планку завіси, вона втомлено прилягла, спираючись на лавочку-підлокітник. Дівчина відійшла подалі від галереї і лягла. За хвилину Укон ненадовго вийшла у північні покої, але негайно повернулася і, влаштувавшись біля ніг господині, мабуть, відразу ж заснула, бо недарма ж їй так хотілося спати. Розгублений принц тихенько постукав у ґратчасте вікно.
«Хто там?» — прокинувшись, запитала Укон.
Принц кашлянув, і, розпізнавши по голосу благородну людину, Укон подумала, що, напевне, приїхав Каору, і, вставши, вийшла до нього.
«Передусім підніміть ґратчасте вікно», — наказав принц.
«От дивина, що ви так несподівано приїхали. Адже зараз глупа ніч...» — сказала Укон.
«Наканобу повідомив, що пані збирається їхати на прощу, — відповів принц, намагаючись голосом наслідувати Каору, — і я поспішив сюди. Насилу добрався. Та відчиняйте ж швидше!»
Він говорив дуже тихо, тож, не сумніваючись, що це Каору, Укон підняла ґратчасте вікно. «Не дивуйтеся, що я у такому непривабливому вигляді. Справа в тому, що дорогою сюди я потрапив у біду. І світильник приберіть».
«Та що це з вами?!» — вигукнула Укон і, зовсім розгубившись, відставила світильник.
«Я не хочу, щоб мене таким хто-небудь бачив, нікого не будіть», — сказав він, так уміло наслідуючи голос Каору, що в Укон не виникло жодної підозри. «Що ж трапилося? — думала вона. — І в яку це біду він потрапив?» Сховавшись за завісою, вона крадькома спостерігала за ним.
Принц був у вишуканому м’якому одязі, не менш пахучому, ніж у Каору. Мерщій скинувши його, він ліг поруч з дівчиною так впевнено, ніби робив це щодня.
«Може, підете краще у свої покої?» — спитала Укон, але відповіді від принца не дочекалася. Вона розбудила сонних служниць і веліла їм лягти де-небудь подалі. Оскільки ескорт Каору звичайно розміщувався в іншій частині будинку, то ніхто і не помітив жодної розбіжності.
«Як зворушливо, що пан приїхав, незважаючи на пізню годину, — перешіптувалися допитливі служниці. — Але чи здатна господиня оцінити його щире ставлення?»
«Та замовкніть уже! — розсердилася Укон, укладаючись спати. — Набридло слухати нічне шепотіння!»
Помітивши, що поруч з нею зовсім не Каору, Укіфуне жахнулася від сорому, але принц не дав їй і слова вимовити. Якщо колись у будинку на Другій лінії він поводився непристойно, то що ж можна було сподіватися від нього тепер? Якби дівчина від самого початку знала, що це не Каору, може, чинила б опір, але, на жаль... Нещасній здавалося, що все це їй сниться, і лише тоді, коли принц став розпачливо розповідати про те, як страждав у розлуці, вона здогадалася, хто це. Від такого відкриття вона ще більше розгубилася, бо почувалася винуватою перед Нака-но кімі, але, нездатна будь-що змінити, лише гірко плакала. Заплакав і принц, зрозумівши, що тепер йому буде ще важче з нею зустрічатися.