А тим часом ніч наближалася до кінця. Хтось із супутників принца підійшов до Укон і багатозначно кахикнув — мовляв, пора їхати. Почувши таке покашлювання, Укон пройшла в покої Укіфуне, щоб нагадати про це принцові. Він був у розпачі від самої думки про від’їзд. Адже його нова кохана була така чарівна, а він не знав, коли ж знову зможе приїхати сюди. «Ні, я сьогодні нізащо не поїду, поки живий, — подумав він, — навіть якщо у столиці зчиниться буча й мене всюди шукатимуть». Йому здавалося, що, розлучившись з нею тепер, він справді помре від любові. Тому, покликавши до себе Укон, принц сказав: «Хоча моя поведінка може здатися вам нерозсудливою, але я не можу виїхати сьогодні. Постарайтеся заховати моїх супутників десь поблизу. А Токіката передайте, щоб їхав до столиці й переконливо пояснив мою відсутність, скажімо, тим, що я усамітнився для молитов у гірському монастирі».
Не важко уявити собі, як жахнулася Укон від слів принца! Адже вона усвідомила, що цієї ночі припустилася непоправної помилки, а тому довго не могла заспокоїтися. Та оскільки вже нічого не можна було змінити, то вона вирішила не противитися бажанням принца, зрозумівши, що з попереднього народження йому судилося вже після короткої зустрічі у будинку на Другій лінії глибоко закохатися в Укіфуне. Тож і звинувачувати тут немає кого.
«Пані Хітаці повідомила, що приїде сьогодні забрати дочку. То що ви збираєтеся робити? — запитала Укон. — Я розумію, що долі уникнути не можна, і не стану вам докоряти. Але, на жаль, ви вибрали невдалий день. Може, ви погодилися б зараз поїхати, а повернутися вже у сприятливіший час?»
«Вельми розумна порада», — подумав принц, а вголос сказав: «Останнім часом я настільки захопився вашою господинею, що ані трохи не боюся людського осуду. Бо якби я переймався тим, що про мене подумають люди, то хіба пустився б у таку сумнівну подорож? Передайте пані Хітаці, що на сьогодні її дочці наказано поститися. Буде краще, якщо моє перебування тут залишиться таємницею для всіх. А виїхати я не зможу, навіть не просіть». На жаль, принц настільки втратив голову, що не зважав на будь-які можливі наслідки.
Після цього Укон нічого не залишалося, як вийти до Дайнайкі й передати йому слова принца. «А, може, ви спробуєте переконати принца у тому, що йому не варто тут залишатися? — додала вона. — Я знаю, наскільки він нерозважливий, але багато що залежить і від вас. Чому ж ви так необачно зважилися супроводжувати його сюди? А що, якби на вас напав хтось із грубих місцевих провінціалів?»
«Так, становище справді скрутне», — подумав Дайнайкі.
«А кого з вас звуть Токіката? Пан велів...» — і вона передала йому доручення принца.
«О, я так боюся вашого гніву, що готовий стрімголов бігти до столиці. Але, правду кажучи, ми життя не пошкодували б, щоб допомогти своєму панові. Адже відразу видно, що це не випадкова примха. Втім, досить про це розводити, бо, здається, і сторожа вже прокинулася», — посміхнувшись відповів той і поспішив виїхати з Удзі.
Укон розгубилася, бо не знала, як приховати, що у гості приїхав не пан Каору, а принц Ніоу. І коли служниці вже встали, вона сказала: «З певної причини пан Каору не хоче сьогодні нікому показуватися. Якась неприємність сталася з ним по дорозі сюди. Він послав гінця до столиці, щоб той вночі таємно привіз для нього нове вбрання».
«Ой, яка біда! — забідкалися служниці. — Недарма кажуть, що гора Кохата — небезпечне місце для подорожніх. А ще він цього разу приїхав майже без ескорту. Що за напасть!»
«Тихіше, тихіше! Ще не вистачало, щоб слуги почули», — наказувала Укон, сама не своя від страху. «А що, як раптом приїде гонець від Каору?» — думала вона і у розпачі зверталася до богині Каннон з Хацусе: «Допоможи, милосердна, і відгороди нас від усіх нещасть!»
Того дня мала приїхати пані Хітаці, щоб забрати дочку і разом з нею поїхати на прощу в Ісіяма. Служниці належним чином постилися і вже справили обряд очищення. Тому, дізнавшись про те, що обставини змінилися, не приховували свого розчарування: «То що, значить, ми сьогодні нікуди не поїдемо? Як прикро!»
Коли сонце підбилося вже досить високо, ґратчасті вікна було піднято. У покоях Укіфуне прислуговувала тільки Укон. Опустивши штори на головній частині будинку, вона прикріпила до них табличку з написом: «Тут постяться». «Якщо приїде пані Хітаці, то скажу їй, що дочці приснився поганий сон», — вирішила вона. Укон принесла воду для вмивання. Нічого незвичайного у цьому не було, але принца неприємно здивувало, що Укіфуне самій доводиться обслуговувати його, і він запропонував їй вмитися першою.