Несподівано прийшов гонець з листом від Імператриці-дружини, і принц, стривожений і невдоволений, перейшов у свої покої.
«Ми були вельми стурбовані Вашим учорашнім зникненням. Нам сказали, що Ви почуваєтеся погано, тож якщо Вам стало краще, приходьте сьогодні. Ми так давно Вас не бачили...» — писала Імператриця.
Принц не хотів засмучувати своїх батьків, але цього разу він справді нездужав, тому залишився вдома. Багато високих сановників приходило засвідчити йому свою повагу, але він ні до кого не виходив.
Увечері прийшов Каору, якого принц запросив у свої покої. «Кажуть, що ви нездорові. Імператриця також стурбована... Що ж з вами сталося?» — спитав гість.
Побачивши Каору, принц так розхвилювався, що йому аж слів забракло. «Каору видає себе за святого відлюдника, — подумав він, — а сам відвіз в Удзі таку чарівну особу і залишив її там нудитися на самоті».
І взагалі, принца так дратувала звичка Каору за кожної нагоди виставляти себе людиною розсудливою і серйозною, що він завжди намагався ставити його на місце. Тож неважко собі уявити, як йому кортіло розкрити суперникові таємницю дівчини з Удзі. Але, на жаль, принц був настільки пригнічений, що навіть жартувати не міг.
«От біда! — співчував Каору. — Адже навіть незначна недуга може стати небезпечною, якщо довго триватиме. Особливо остерігайтеся протягів!»
«Поруч з ним кожен здасться нікчемою, — зітхнув принц, коли Каору пішов. — Цікаво, що вона думає, порівнюючи нас між собою?» Його думки безперестанку поверталися в Удзі.
А тим часом там, в Удзі, потекли похмурі, одноманітні дні. Прощу в Ісіяму було відкладено, і жінки знемагали від нудьги. Від принца раз у раз приходили довгі пристрасні листи. Розуміючи, що навіть писати до дівчини небезпечно, він призначив своїм посланцем того самого Токікату, який ні про що не здогадувався.
«Я здавна його знаю, — пояснювала Укон подругам. — А останнім часом він виявився одним з охоронців пана Каору! Зрозуміло, що він одразу впізнав мене і згадав про минулу дружбу...» Як бачите, і їй довелося збрехати.
Незабаром і цей місяць скінчився. Принц, сумуючи за Укіфуне, не мав ні хвилини спокою, але вибратися в Удзі ніяк не міг. «Якщо я так і далі страждатиму, то просто помру від туги», — думав він розпачливо.
А тим часом Каору, звільнившись від справ, як завжди, потайки вирушив до Удзі. Заїхавши по дорозі у храм і поклонившись Будді, він винагородив монахів за читання сутр і тільки ввечері рушив до Укіфуне. Цього разу всупереч звичаю він був не у простому вбранні, а у носі та з шапкою «ебосі», які підкреслювали його небуденну красу.
Дівчину охопив відчай. «Як я тепер з’явлюся йому на очі?» — переживала вона, згораючи від такого сорому і страху, ніби саме небо засуджувало її. Водночас, вона не забувала пристрасного погляду принца, який колись обмовився, що заради неї забув усіх жінок, з якими знався. А тепер, повернувшись із Удзі, він начебто захворів і нікуди не виїжджає, а в його маєтках безперервно справляють молебні за його одужання. І що ж він нещасний подумає, дізнавшись, що сталося сьогодні ввечері?
Що стосується Каору, то цього разу він був особливо привітний і з почуттям глибокої любові пояснював їй, не втомлюючи подробицями, чому так довго не приїжджав. О ні, він їй не клявся безупинно у любові, а лише тонко натякав на те, як важко терпіти розлуку, причому робив це так проникливо, що його натяки справляли сильніше враження, ніж багатослів’я зізнань. Крім того, що він був вродливий, він ще й, як ніхто інший, викликав безмежну довіру.
«А що, як Каору випадково про все дізнається? — думала Укіфуне. — Щось страшніше годі собі й уявити... О ні, я в жодному разі не маю права піддаватися спокусі й вірити у дивовижну пристрасть принца. Адже він може мене розлюбити і залишити напризволяще...» «Здається, немов за час розлуки вона подорослішала, — думав Каору, дивлячись на неї. — Зрештою, у цьому нема нічого дивного. Бо коли залишаєшся наодинці, часу для роздумів стає більше, ніж достатньо». Почуваючись винуватим, він розмовляв з нею сьогодні особливо ласкаво.
«Будинок, про який я вам уже казав, загалом готовий. Я був там на днях. Він також розташований біля річки, але не такої бурхливої. У саду ростуть красиві квіти. Та й до Третьої лінії звідти недалеко. Коли ви переїдете туди, нам вже не доведеться так надовго розлучатися, як тепер. Якщо ніщо не завадить, я перевезу вас навесні».