Дзідзю також була досить миловидною молодою особою. «Невже і вона про все знає?» — зніяковіла Укіфуне, побачивши її поряд із собою. Принц лише запитав: «А це ж хто?» — і застеріг: «Імені мого нікому не відкривай».
Дзідзю лестила його довіра. А тим часом сторож, як доглядач оселі, узявши собі у голову, що головним гостем є Токіката, заходився йому по-всякому догоджати, а той, розташувавшись у суміжному з принцом покої, гордовито його слухав. Знизивши голос і улесливо кланяючись, сторож намагався втягнути Токікату у розмову, але той всіляко ухилявся від відповідей. «Ворожбит провістив мені таке страшне нещастя, що я мусив покинути столицю, — казав він. — Тож я вас прошу заради мого порятунку не пускати сюди нікого».
Таким чином принц дістав нагоду подалі від людських очей цілий день насолоджуватися товариством своєї коханої. Лише одна думка затьмарювала його радість, що, мабуть, так само вона зустрічалася з Каору, і тоді з ревнощів принц обсипав дівчину докорами. До того ж він розповідав їй про те, наскільки Каору відданий своїй дружині, Другій принцесі, але ні словом не обмовився, негідний, про підслухані слова пісні, які випадково зірвалися з уст Каору.
Увечері Токіката приніс їм від сторожа їжу і воду для вмивання. «Бажано, щоб таких шанованих гостей, як ми, ніхто не турбував...» — грайливо попередив принц. Дзідзю, особа молода й легковажна, ще ніколи не почувалася краще. Задоволена таким поворотом подій, вона цілісінький день провела з Токікатою.
А тим часом снігу нападало стільки, що, дивлячись туди, де на протилежному березі річки стояв будинок Укіфуне, крізь прогалини у тумані можна було побачити лише верхів’я дерев. Схили гір, немов дзеркала, виблискували у променях вечірнього сонця, і, милуючись ними, принц із драматичними подробицями розповідав дівчині про те, з якими труднощами зіткнувся по дорозі до неї.
Хоч маю я коня...»{299} — накидав він на аркуші паперу, попросивши принести йому туші.
написала дівчина і стерла, коли він дорікнув їй за оце «десь посередині{300}». «Справді, навіщо я так написала?» — зніяковіла дівчина і порвала папір. Принц був вельми чарівним, особливо, коли не шкодував ні слів, ні поглядів, щоб полонити чиєсь серце.
Під тим приводом, що нібито йому приписали дводенне постування, принц не поїхав і наступного дня, тож закохані, не боячись свідків, сповна віддавалися своїм почуттям, усе тісніше прив’язуючись одне до одного. Укон, вдавшись до хитрощів, зуміла переправити Укіфуне дещо з нового одягу. Цього дня Дзідзю розчесала дівчині волосся і допомогла переодягнутися у темно-фіолетовий спідній одяг, який добре поєднувався з верхнім кольору «червона слива» з тканим візерунком. Сама вона також причепурилася: замість старої темної спідниці на ній була нова — яскрава і витончена. Жартома принц велів Укіфуне надягти її, коли вона збиралася подавати йому воду для вмивання.
«Перша принцеса{301} з радістю прийняла б на службу до себе таку чарівну особу, — думав він, милуючись Укіфуне. — У неї чимало благородних жінок, але такої красуні серед них, напевне, немає».
День минув у різноманітних розвагах, які могли б здатися неприйнятні для стороннього ока. Принц не переставав повторювати, що хотів би потайки перевезти її кудись інде й заховати від людей. Він вимагав, щоб вона заприсяглася більше не зустрічатися з Каору, а вона тільки мовчки плакала, відчуваючи, що неспроможна виконати такої обіцянки. Дивлячись на Укіфуне, принц страждав від ревнощів: «Невже навіть тепер вона не може забути його?» Він то плакав, то докоряв їй. Було зовсім ще темно, коли вони вирушили у зворотну дорогу. Як і минулого разу, принц сам поніс дівчину на руках.
«Не думаю, щоб хто-небудь інший ставився до вас краще за мене, — казав він. — Хоч тепер ви нарешті це зрозуміли?»
Зітхнувши, Укіфуне схилила голову. Видно було, що вона не могла з ним не погодитися. Відчинивши бічні двері, Укон впустила їх усередину, але принцові з розбитим серцем довелося відразу ж повертатися у столицю.
Як завжди у таких випадках, він спочатку поїхав до будинку на Другій лінії. Там дуже скоро він став почуватися так погано, що відмовився від їжі і з кожним днем все більше бліднув і худнув. За короткий час він так змінився, що навіть в Імператорському палаці занепокоїлися його здоров’ям. У будинок на Другій лінії постійно приходили схвильовані його станом відвідувачі, і він не міг навіть написати докладного листа Укіфуне.