А тим часом в Удзі повернулася та набридлива годувальниця, яка нещодавно їздила допомагати дочці при пологах, тому Укіфуне не могла спокійно читати навіть короткі записки від принца. Водночас пані Цюдзьо, незадоволена життям дочки в убогій гірській оселі, зраділа, дізнавшись якось, що Каору має намір таємно перевезти її у столицю. Видно, сподіваючись, що тепер становище її дочки поліпшиться, вона послала від себе в Удзі кількох миловидних жінок і дівчаток-служниць.
Усе це, звісно, не було для Укіфуне чимось новим, адже вона сама раніше чекала того дня, коли Каору перевезе її у столицю, але тепер, згадуючи несамовиту закоханість принца, його докори і клятви, впадала у відчай. Навіть якщо їй вдавалося на мить задрімати, вона прокидалась і здригалася від страху, побачивши його образ уві сні.
Останнім часом безупинно падав дощ, і принц Ніоу, примирившись з тим, що не зможе відвідати дівчину в Удзі, лише нарікав на обмеження, які ставить йому батьківська любов. Тож одного разу, після нескінченних роздумів, він написав їй:
Знаки, які принц накреслив недбало, ніби довірившись пензлику, вражали особливою витонченістю. Тож не дивно, що молода і недосвідчена дівчина не лишалася байдужою до такого пристрасного вияву почуттів. Проте вона не могла забути і Каору, з яким уперше пов’язалася любовною клятвою і до якого сповнювалася все більшою довірою, відкриваючи для себе все нові його чесноти. «Як я житиму, якщо, довідавшись про таку мою негідну поведінку, Каору відвернеться від мене? — питала вона себе. — І чи маю я право засмучувати матір, яка не може дочекатися мого переїзду до столиці? Крім того, як кажуть люди, принц занадто мінливий у своїх почуттях. І навіть якщо зараз він палко любить мене і перевезе потайки до столиці, то як поставиться до цього Нака-но кімі з дому на Другій лінії? Все таємне, як правило, стає явним у нашому світі, ось і принц розшукав мене, хоча нас пов’язувала тільки одна-єдина випадкова зустріч у сутінках. А тим паче тепер...»
І саме тоді, коли вона дорікала собі за свою помилку, прийшов лист і від Каору. Дівчині було дуже неприємно переглядати ці два листи разом, а тому вона взяла довший і почала читати. Дзідзю та Укон багатозначно переглянулися — мовляв, відразу видно, до кого її серце горнеться.
«У цьому нема нічого дивного, — зауважила Дзідзю. — Я вважала, що краса Каору ні з ким незрівнянна, але з’явився ще один красень, ще миліший, який вміє і сміятися, й жартувати. Якби мені випало вибирати одного з них, я віддала б перевагу принцові. Я готова була б піти на службу до Імператриці-дружині тільки для того, щоб частіше бачити його».
«О, яка ви смілива! — озвалася Укон. — А як на мене, то ніхто не може перевершити Каору. Я не хочу з вами сперечатися, хто з них гарніший, але добрим серцем і душевними чеснотами йому нема рівних. Як видно, наша господиня потрапила у вельми скрутне становище. Цікаво, чим усе це скінчиться?» Укон була дуже задоволена тим, що знайшла собі нарешті співрозмовницю, з якою могла поділитися своїми роздумами.
А от Каору у своєму листі написав: «Я постійно думаю про Вас, але вибачте, що вже так довго не давав про себе знати... Я був би щасливий хоч іноді отримувати Ваші листи. Сподіваюся, Ви не думаєте, що я забув про Вас...». Наприкінці ж було дописано:
«В журбі встаю, в печалі засинаю{302}...».
Написаний на аркуші білого паперу, лист мав вигляд скоріше ділового, а не любовного. Хоча почерк Каору не вирізнявся витонченістю, але свідчив про благородство його автора. Лист принца був набагато довший і згорнутий як любовний. Словом, обидва листи були примітні кожний по-своєму.
«Напишіть відповідь спочатку принцові, — порадили служниці, — поки ніхто не бачить».
«Сьогодні я зовсім не можу писати...» — зніяковіла Укіфуне і недбало накидала на аркуші паперу: