Того дня прийшов ще один лист від Каору, якому, напевне, повідомили, що дівчина нездорова.
«На жаль, я не можу провідати Вас особисто через численні нездоланні перешкоди. Що ближчий день нашої зустрічі, то важчий тягар розлуки...» — писав він.
Вельми довгий лист надіслав і принц Ніоу, який досі так і не отримав відповіді. «Невже ви все ще вагаєтеся? Страшно й подумати, та чи не хилитеся ви туди, куди вітер повіє?..» — велемовно розпитував він.
Обидва гінці, що вже зустрічались тут одного разу у пору дощів, і цього разу прийшли майже одночасно. Посланець Каору, помітивши чоловіка, якого іноді зустрічав у будинку Дайнайкі, запитав: «Чого це ви так учащаєте сюди?» — а той відповів, що прийшов до однієї жінки, з якою листується.
«І власноруч передаєте їй любовного листа? Трохи дивно. Чому ви не хочете сказати правди?» — допитувався посланець Каору.
«Якщо казати правду, то я передаю лист від пана Токікати одній з тутешніх жінок», — зізнався другий гонець.
Хоча все це викликало підозру у посланця Каору, та оскільки з’ясовувати правду зараз було недоречно, то гінці розійшлися.
Однак, як кмітлива людина, він підкликав хлопчика зі своїх супутників і сказав: «Простеж за цим чоловіком, але так, щоб тебе самого не помітили. Подивися, чи справді він зайде у будинок пана Токікати».
Повернувшись назад, хлопчик доповів: «Зайшов у дім на Другій лінії і передав листа панові Дайнайкі».
А от гонець принца, чоловік низького звання, необізнаний із суттю справи, схоже, і не подумав, що за ним стежили.
Посланець Каору прибув у будинок на Третій лінії саме тоді, коли його господар збирався їхати на Шосту лінію, де в ті дні перебувала Імператриця-дружина. Його супровід складався сьогодні лише з передового ескорту. Передаючи листа Каору, посланець сказав, ніби виправдовуючись: «Бачте, сталося щось дивне, і щоб все з’ясувати, я трохи запізнився...».
Почувши це, Каору по дорозі до карети спитав: «А що сталося?» — але посланець лише мовчки вклонився. Зрозумівши, що той не хоче говорити при сторонніх людях, Каору поїхав, ні про що більше не розпитуючи.
Імператриця-дружина знову трохи нездужала, і в будинку на Шостій лінії зібралися всі її сини. У покоях юрмилися чиновники високих рангів, але, на щастя, незважаючи на хвилювання, її недуга не була небезпечною.
Дайнайкі затримали справи, і він приїхав досить пізно. Серед паперів, які він приніс принцові Ніоу, був і лист від Укіфуне. Каору помітив, як принц підкликав Дайнайкі, пройшовши до дверей їдальні. В його душу закралася підозра, і він вирішив простежити, що буде далі. Каору бачив, як принц поспішно розгорнув листа, написаного на тонкому червоному папері, і почав його читати. Видно, у цьому листі містилося щось настільки важливе, що, захопившись його читанням, принц наче забув про все на світі. А коли з’явився Лівий міністр, то Каору, вийшовши з-за перегородки, тихенько покашляв, таким чином попереджуючи принца. Коли міністр наблизився до них, принц встиг заховати листа і, приховуючи збентеження, став поспішно зав’язувати шнурки на комірі, а Каору схилився у низькому поклоні.
«Я також збираюся йти. Хоча злий дух довго не давав про себе знати, все одно якось боязко... Мабуть, треба викликати на допомогу настоятеля з гірського храму», — зауважив він і негайно пішов.
Коли стемніло, будинок на Шостій лінії спорожнів. Лівий міністр у супроводі принца й численних синів перейшов у свої покої. Каору поїхав трохи пізніше. Він дуже хотів дізнатися, що мав на увазі посланець, який приїхав з Удзі, й, дочекавшись, коли його супутники вийшли, щоб запалити вогні у саду, покликав його до себе й запитав: «Про що це ви тоді говорили?»
«Річ у тому, — відповів той, — що сьогодні вранці, приїхавши в Удзі, я помітив, як знайомий чоловік з дому Токікати, підійшовши до західних дверей, передав одній жінці листа, написаного на тонкому пурпуровому папері й прив’язаного до гілки вишні. Я намагався з’ясувати у нього, в чому справа, але його пояснення були такими плутаними, що здалися брехнею. Все це було настільки дивним, що я послав за ним слугу, і той з’ясував, що цей чоловік відніс відповідь у будинок на Другій лінії і передав його панові Дайнайкі з церемоніального відомства».
Здивований цим, Каору запитав: «А яким чином було передано відповідь гінцеві?»
«Цього я не бачив. Мабуть, її передали з іншого боку. Слуга сказав, що лист, написаний на червоному папері, був дуже гарний».
«Напевне, це той самий лист, — подумав Каору, — якого читав принц коло їдальні». Звичайно, він подумки похвалив кмітливого посланця, який здогадався пустити хлопчика вслід за гінцем, але, оскільки поруч були люди, більше ні про що його не питав.