Почувши її тихий голос, Каору невимовно зрадів. Він уже бачив одного разу Першу принцесу і був зачарований її красою, хоча тоді вони були ще зовсім дітьми. Відтоді він нічого не чув про неї і тепер питав себе, яким богам і буддам має завдячувати за такий щасливий збіг обставин. «Але чи не є ця зустріч лише новим випробовуванням?..» — подумав Каору. У той час, поки він, схвильований, стояв, не відриваючи очей від принцеси, одна із служниць з північної частини флігеля, згадавши, що з недбалості забула засунути перегородку, кинулась виправляти свій промах і — о жах! — помітила одягненого у носі чоловіка. Не зважаючи на те, що і її можуть побачити, вона побігла прямо по галереї, і Каору, щоб не бути заскоченим за таким легковажним заняттям, поспішно сховався.
Служниця зовсім розгубилася. «От лихо! — бідкалася вона. — Незнайомець, напевне, усе бачив, адже завіси були відсунуті. Але хто він? Може, один із синів Лівого міністра? Навряд чи тут міг опинитися сторонній. Як тільки про це дізнаються, то виникне питання про те, хто залишив перегородку відсунутою. Але ж чому ніхто не почув шурхоту шовкового одягу незнайомця?»
Каору також довго не міг заспокоїтися. «Якими чистими були мої помисли в юності! — думав він. — Але, одного разу звернувши з праведного шляху, я загруз в мирській суєті й відтоді не знаю нічого, крім смутку. О, чому я не відвернувся від світу ще тоді? Жив би тепер де-небудь у гірській глушині, і негідні почуття не бентежили б мого серця... І навіщо всі ці роки я мріяв побачити Першу принцесу? А тепер, коли побачив її, мені стало ще важче. Вже краще б...»
Наступного ранку, вдивляючись після сну у прекрасне обличчя своєї дружини, Другої принцеси, Каору подумав: «Так чим же одна з них гарніша за іншу? А втім, вони ж зовсім не схожі одна на одну. Перша принцеса мала вчора неймовірно благородний вигляд! А може, це мені лише здалося?..»
«Схоже, сьогодні, буде спека, — повідомив він, звертаючись до дружини. — Може б, ви одягли щось легше? Адже незвичне вбрання надає жінці особливої принади. Нехай хтось піде у покої Третьої принцеси і попросить, щоб Дайні приготувала і принесла сюди одяг із тонкого шовку».
Служниці із захопленням сприйняли це прохання, бо побачили його бажання помилуватися дружиною у всій її красі.
Потім, як звичайно, Каору пішов молитися у свій покій, а коли вдень знову прийшов до дружини, то замовлене вбрання вже висіло на перекладині завіси.
«Чому ж ви його не одягаєте? Якби тут було велелюдно, то носити прозоре вбрання було б не зовсім доречно. Але ж зараз вам нема чого бентежитися...» — сказав він і сам допоміг дружині переодягнутися.
У неї були червоні хакама, такі ж як у сестри вчора, і волосся вона мала таке ж густе і довге, аж до п’ят, але загалом схожість між ними була незначною. Попросивши принести лід, Каору доручив жінкам поколоти його, а потім, запропонувавши один шматок дружині, зацікавлено розглядав її. «Кажуть, дехто цілими днями милується портретом коханої, та, як на мене, куди приємніше дивитися вживу на мою вродливу дружину, на Другу принцесу», — подумав він, але, мимохіть згадавши вчорашній вечір, несподівано для себе самого зітхнув, жалкуючи, що не зміг прослизнути у жіноче товариство й досхочу насолодитися спогляданням Першої принцеси.
«А чи часто ви пишете Першій принцесі?» — поцікавився він у дружини.