«Поки я жила у палаці, писала досить часто, — відповіла вона. — Бо так велів Імператор. А от тепер уже перестала...»
«Було б дуже прикро, якби Перша принцеса перестала писати вам, бо не схвалює вашого одруження з простим підданим. Я скажу Імператриці, що ви ображені», — сказав Каору.
«Я ображена? Але чому? О, прошу вас, не кажіть нічого Імператриці».
«А от і ні, я розповім, що ви не хочете писати першою, бо ви ображені через те, як Перша принцеса зневажає вас за одруження з людиною низького звання», — повторив Каору.
Цей день він провів з дружиною, а наступного ранку вирушив до Імператриці. Там він зустрів принца Ніоу. У блакитному носі, з-під якого визирав яскравий червонувато-жовтий одяг, принц мав надзвичайно гарний вигляд. Хоча красою він не перевершував сестри, але його біле обличчя, напрочуд тонке і ніжне, здавалося ще більш тендітним через те, що останнім часом він помітно схуд. Очевидна зовнішня схожість принца з Першою принцесою розбурхувала у Каору гріховну закоханість у неї. О, краще було б ніколи не бачити її! Принц приніс із собою багато прекрасних сувоїв з картинами, які наказав віднести у покої Першої принцеси. Незабаром він і сам пішов туди.
Каору висловив Імператриці захоплення успішно проведеним читанням Восьми сутр Лотоса, трохи поговорив з нею про минуле, а потім став розглядати картини, які залишив принц. «Ваша дочка, Друга принцеса, — сказав він Імператриці, — вийшовши за мене заміж, так сумує за пишним Імператорським палацом, що мені аж шкода її. Крім того, Перша принцеса зовсім перестала писати моїй дружині, і вона дуже страждає, підозрюючи, що винне у цьому несхвальне ставлення сестри до її нового становища. Вона була б рада хоч іноді отримувати від вас щось на кшталт таких картин. Я впевнений, що це було б їй набагато приємніше, ніж якби я приносив їх сам».
«Що ви таке кажете? — заперечила Імператриця. — Як може Перша принцеса нехтувати сестрою? У палаці їхні покої були поруч, і вони часто обмінювалися листами. Щоправда, тепер вони справді майже не спілкуються одна з одною. Що ж, я натякну їй. Але чому сама Друга принцеса її сторониться?..»
«Вона просто не наважується. Я знаю, що ви ніколи не були особливо прихильні до неї, але тепер, коли вона одружилася зі мною, людиною, кровно пов’язаною з вами, було б добре, якби Перша принцеса стала привітнішою до неї хоча б заради пам’яті про колишню дружбу. А то якось дуже прикро...» — відповів Каору, а Імператриця і не здогадувалася, що приховується за цими словами.
Залишивши її покої, Каору пройшов у західну частину будинку, сподіваючись зустріти Косайсьо або, хоча б краєм ока, поглянути на галерею, в яку зазирав учора. Однак цього разу оточення принцеси вчасно помітило його. Коли він своєю поважною ходою наблизився до галереї, то, побачивши синів Лівого міністра, які про щось розмовляли, зупинився і сів перед боковими дверима.
«Я досить часто буваю у цьому будинку, але не так уже й просто доступитися до ваших покоїв, — сказав він, звертаючись до жінок за завісами. — А тому я почуваюся якимось стариганом. Тож сьогодні я вирішив діяти по-іншому. Боюся тільки, що юнаки будуть незадоволені моєю присутністю», — додав він, поглядаючи на племінників.
«О, варто тільки розпочати діяти, і ви неодмінно помолодієте», — жартівливо відповіли йому через завісу. Навіть жарти жінок, як і все, що оточувало Першу принцесу, були по особливому вишуканими. І Каору довше, ніж прийнято, залишався у покоях принцеси, неквапливо розмовляючи з жінками про все на світі.
Якось принцеса була в гостях у матері. «Що шукав Каору у ваших покоях?» — запитала її Імператриця, а пані Дайнаґон, що супроводжувала принцесу, відповіла: «Здається, він хотів поговорити з Косайсьо».
«Такому серйозному шанувальнику догодити нелегко. Жінка, на яку він зверне свою увагу, має бути самою досконалістю, бо він будь-кого швидко виведе на чисту воду. Але за Косайсьо можна не хвилюватися». Хоча й були вони братом і сестрою{318}, Імператриця завжди глибоко поважала Каору й стежила за тим, щоб її прислуга не ставила його у незручне становище.
«Останнім часом пан Каору виявляє до Косайсьо таку прихильність, що іноді засиджується за дружньою розмовою в її покоях до пізньої ночі. Але не думаю, що їх пов’язує щось більше, ніж проста дружба. Принц Ніоу також писав до неї, але Косайсьо навіть не відповіла. Здається, вона вважає його легковажним, та чи вона сама краща за нього?» — зауважила Дайнаґон, засміявшись.
«От і добре, що вона розгадала його мінливий норов! — озвалася Імператриця, також засміявшись. — Але як же змусити його змінити таку ганебну поведінку? Адже перед людьми соромно!»