«Я був би вам дуже вдячний, — сказав Каору, підступивши до них, — якби ви ощасливили мене своєю приязню. Повірте, зі мною ви можете спілкуватися спокійніше, ніж з деякими жінками. Крім того, я можу багато чого корисного вас навчити. Сподіваюся, з часом ви це зрозумієте...»
Жінки, розгубившись, не знали, що й відповісти, поки найстарша й найдосвідченіша з них, пані Бен, не озвалася: «А от цікаво, жінки, які не мають підстав сподіватися на вашу прихильність, можуть поводитися вільно у вашій присутності? Бо у світі все зазвичай навпаки. Якщо ж я правильно розумію, то кожна з нас може звертатися до вас по простому, не переймаючись звичними правилами? Зрештою, кому ж про це запитати вас, як не мені, адже зухвалішої особи ви і не знайдете.
«А чому ви заздалегідь вирішили, що не матимете підстав для моєї прихильності? — запитав Каору. — Дуже жаль...»
Пані Бен, видно, вправлялася у каліграфії. Своє верхнє вбрання вона скинула й відсунула вбік. На кришці коробки з тушшю лежали квіти, які вона перебирала. Одні жінки ховалися за завісами, інші сиділи, відвернувшись так, щоб він не бачив їхніх облич крізь відчинені двері. Підсунувши до себе коробку з тушшю, Каору написав на аркуші паперу:
Він простягнув цю записку жінці, що сиділа спиною до нього, одразу біля дверей, а вона, нітрохи не зніяковівши, відповіла:
З першого погляду почерк жінки вражав благородством. «Хто вона?» — зацікавився Каору. Видно, що вона якраз збиралася йти до Імператриці, а він її перепинив. «А чи не занадто відверті розмови провадить пан Каору? — зауважила Бен. — Якось це вже дуже по-старечому...»
Лише у такому разі зможете судити», — додала вона, а Каору відповів:
«Навіщо ви весь час намагаєтеся нас збентежити? — дорікнула Бен. — Адже я мала на увазі лише звичайну ночівлю під час подорожі». Нічого особливого у словах Каору не було, але жінки готові були слухати його безперервно.
«Схоже, я заговорився. Мені пора звільнити прохід, — промовив Каору, піднімаючись. — Бо, здається, ви маєте підстави почуватися незручно у моїй присутності». Його слова зачепили багатьох жінок: «Невже він гадає, що всі ми такі ж безсоромні, як Бен?»
Опираючись на поруччя східної галереї, Каору милувався квітами у променях вечірнього сонця. «І все ж особливо тяжко тепер, у ці осінні дні»{321}, — пробурмотів він сам до себе, сповнений глибокого смутку. За його спиною, прямуючи до покоїв Імператриці, прошелестіла шовковим одягом жінка, яка відповіла на його пісню. Водночас тут несподівано з’явився і принц Ніоу і запитав:
«Хто це зараз вийшов звідси?»
«Пані Цюдзьо, яка прислуговує Першій принцесі», — відповіла котрась із жінок.
«Яка негідна поведінка! — обурився Каору. — Хіба можна відкривати ім’я жінки першому-ліпшому, хто поцікавиться нею?» Йому було прикро, що у присутності принца жінки, видно, почувалися цілком вільно.
«Принц наполегливий і зухвалий, але, може, саме через це жінки і підкорюються йому так легко. На жаль, мені дружба з ним не принесла нічого, крім смутку, — думав Каору. — Мабуть, треба було б його провчити. Скажімо, змовитися з якою-небудь тутешньою красунею, до якої він небайдужий, і змусити його зазнати того, що я сам пережив колись з його вини. Розумна жінка завжди надасть перевагу мені. От тільки де таку знайти? Взяти хоча б Нака-но кімі. Не можна сказати, що вона схвалює поведінку принца, навпаки, вона дуже страждає, розуміючи, яку шкоду завдають її доброму імені згубні походеньки чоловіка, проте не вважає за потрібне розлучитися з ним. Це зворушує і викликає захоплення водночас. Але чи є серед цих жінок схожі на неї? На жаль, я ніколи близько не спілкувався з ними, а тому не знаю відповіді на це запитання. А втім, з’ясувати це було б доволі просто, бо я міг би скористатися довгими, безсонними ночами...» Однак таке гаяння часу ніколи не було Каору до душі, а тепер — і поготів.