«Напевне, він бачив ззаду молоду пані, яка переходила у внутрішні покої, — здогадалася Сьосьо. — А ще більше він був би вражений, якби йому дали роздивитися її зблизька... Адже він досі не може забути покійної, а ця набагато гарніша».
«Хоча наша господиня досі невтішно горювала, не примирившись із втратою дочки, — сказала вона, — але останнім часом несподівано знайшла особу, яка стала предметом її щоденної опіки й душевної розради. Та я от одного не розумію: як удалося вам побачити її? Адже зазвичай вона нікому не показується».
«Он у чому справа!» — подумав Цюдзьо. Цікавість спонукала його дізнатися більше про чарівну незнайомку, яка на мить мигнувши перед очима, запалила його уяву. «Хто вона? — гадав він. — Я не бачив жінки прекраснішої за неї ». Однак на його розпитування Сьосьо твердила одне й те саме: «З часом усе дізнаєтеся самі».
Оскільки наполягати було незручно, а крім того, супутники вже квапили його, кажучи, що дощ уже скінчився і скоро зовсім стемніє, Цюдзьо пішов і, зірвавши перед покоями «дівочу квітку», промимрив сам до себе: «Навіщо й тут?..»{331}. «Так, люди завжди готові лихословити», — похвалили старі служниці його за передбачливість.
«Пан Цюдзьо і раніше здавався мені зразком усіх чеснот, — погодилася молодша монахиня. — А з роками він став ще кращим. Чому б і тепер нам не відновити колишніх стосунків як із зятем? Кажуть, що він спілкується з дочкою То-цюнаґона, але його душа не лежить до неї, і більшість часу він проводить у батьковому домі...»
«Як жаль, що ви не відкриваєте мені свого серця, — провадила вона далі, звертаючись до Укіфуне. — Вам давно пора змиритися зі своєю долею і перестати журитися. Подивіться на мене. П’ять довгих років я оплакувала свою дорогу дочку, але з’явилися ви, і про сум я забула. Не сумніваюся, що і ваші рідні, зазнавши великого горя, поступово звикли до думки, що вас більше немає на цьому світі і заспокоїлися. На жаль, ніяке почуття не може тривати вічно».
«Я зовсім нічого не приховую від вас, — ледве стримуючи сльози, відповідала Укіфуне. — Але відтоді, як дивним чином повернулося до мене життя, минуле здається мені сном. Мабуть, саме так почувається людина, яка відродилася в іншому світі. Живуть чи ні ті люди, що знали мене колись, мені байдуже. Минуле стерлося з моєї пам’яті. У мене немає нікого, крім вас». Укіфуне мала такий чарівний і невинний вигляд, що, дивлячись на неї, монахиня не могла не усміхатися.
А тим часом Цюдзьо дістався до Йокави і мав цікаву розмову із Содзу. Цюдзьо провів в гірському монастирі всю ніч, слухаючи прекрасну музику і читання сутр звучними голосами монахів. Розповідаючи своєму братові Дзендзі про те, що сталося з ним з дня їхньої останньої зустрічі, він між іншим сказав: «По дорозі сюди я заїхав в Оно й мав насолоду поговорити із сестрою Содзу. Важко знайти жінку люб’язнішу за неї, дарма що вона відвернулася від світу. Коли я був там, — провадив він далі, — вітер несподівано зметнув завіси, і перед моїми очима постала якась жінка з навдивовижу гарним довгим волоссям. Мабуть, вона боялася, що її побачать знадвору, і встала, щоб пройти у внутрішні покої. Звичайно, я нічого не встиг розгледіти, але з першого погляду побачив у ній особу благородного походження. Гадаю, що їй не місце в будинку, де живуть самі монахині. Щоправда, вона й сама, на жаль, може стати схожою на них».
«Я чув, що її знайшли під час прощі до Хацусе за досить загадкових обставин», — сказав Дзендзі, не знаючи про це жодних подробиць.
«Яка зворушлива історія! Але хто вона? Напевне, їй довелося зазнати в житті чимало горя, бо інакше хіба вона шукала б притулку в такій глушині? Зовсім як у старовинній повісті...» — погодився Цюдзьо.
Наступного дня Цюдзьо вирушив назад до столиці і, ясна річ, по дорозі заїхав в Оно. Цього разу монахиня була готова до його приїзду і приймала його так гостинно, як за життя дочки. Звичайно, рукава Сьосьо були тепер іншого кольору, але хіба стала вона від цього менш привабливою? Розмовляючи з гостем, монахиня раз у раз заливалася сльозами.
«А що за особа ховається у вашому домі?» — ніби між іншим запитав Цюдзьо.
Хоча від такого запитання монахиня розгубилася, але, подумавши, що було б дивно заперечувати існування особи, яку він, напевне, мигцем уже бачив, вона відповіла: «Хоча всі ці роки я ні на мить не забувала про своє горе і лише збільшувала тягар на душі, але ось кілька місяців тому я зустріла одну молоду особу, яка допомогла мені знайти розраду. Мабуть, вона зазнала в житті чимало прикростей. Щось постійно гнітить її, і вона боїться, щоб люди не дізналися, що вона ще жива. Я була впевнена, що нікому не вдасться відшукати її тут, у глибині гір... А як ви дізналися про неї?»