Те, що ці немолоді монахині, не тільки не дотримуючись давніх звичаїв, а, навпаки, піддаючись сучасній суєтній моді, з будь-якого приводу складали незграбні вірші, щоб привернути увагу Укіфуне до Цюдзьо, мимоволі викликало в неї тривогу.
«Чого мені чекати у майбутньому? Життя, яке вже давно мені остогиднуло, виявилося довшим, ніж я сподівалася, і я хочу тільки одного — щоб люди забули назавжди про мене», — думала вона, лежачи, а тим часом Цюдзьо, чомусь голосно зітхаючи, тихенько награвав на флейті.
«Плач оленя заснути не дає...»{333} — промовив він сам до себе, і важко було назвати його нечуйною людиною.
«Щоразу, коли я згадую минуле, мені стає ще сумніше, — поскаржився він. — Але, видно, навіть у цих горах, де немає мирського горя, мені не судилося знайти розради, бо, напевне, я так і не знайду жінки, яка відгукнулася б на мої почуття».
Побачивши, що він збирається йти, монахиня підступила до галереї. «Але чому ви не хочете помилуватися цією прекрасною ніччю?» — спитала вона.
«А навіщо це мені тепер, коли я розгадав почуття дівчини з далекого села{334}?.. — відповів Цюдзьо. Він не став більше наполягати, щоб не здаватися занадто легковажним залицяльником. Силует Укіфуне, що на мить промайнув перед його очима, зацікавив його і вселив надію на розраду, але її зарозуміла холодність, недоречна в її тяжкому становищі, остудила його запал, і він вирішив поїхати, на превеликий жаль монахині, яка так і не встигла сповна насолодитися його грою на флейті.
вимовивши такий неоковирний вірш, монахиня додала: «Ось що сказала пані». Від таких слів у Цюдзьо забилося серце:
Тихі звуки флейти почула стара монахиня і, зачарована ними, вийшла до гостя. Її голос тремтів, кашель стрясав немічне тіло, але, розмовляючи з Цюдзьо, стара монахиня не згадувала про минуле, бо, видно, просто гостя не впізнала.
«Може, зіграєте нам на китайському кото? — звернулася вона до дочки. — Ой, як красиво звучить флейта в місячну ніч! Гей, принесіть-но кото!»
Здогадавшись, хто перед ним, Цюдзьо мимоволі подумки поскаржився на зрадливу долю — на те, що стара монахиня ще живе, а його дружини вже немає.
Зігравши прекрасну мелодію в тональності «бансікі», Цюдзьо відклав флейту і, звертаючись до молодої монахині, сказав: «Тепер ваша черга...»
«Я захоплена вашою грою, бо видно, що за останні роки ви досягли значних успіхів, — сказала вона, здавна добре обізнана з музикою. — Але, може, я чогось не розумію, бо давно вже звикла до гірського вітру. Боюся, що моя гра здасться вам зовсім невдалою...»
Хоча останнім часом мало хто грав на китайському кото, цього разу в руках молодої монахині воно звучало дивовижно. Та й шум вітру в соснах чудово гармоніював з ним. Китайському кото акомпанувала флейта, яка своїми звуками наче додавала особливої чистоти місячному сяйву. Стара монахиня була так зворушена, що забула про сон і не спала до самого світанку.
«Колись і я сама грала на східному кото, і начебто непогано, — сказала вона. — Але, мабуть, тепер грають по-іншому, бо мій син Содзу одного разу оцінив мою гру досить зневажливо, і порадив не гаяти марно часу, який можна віддати молитвам. Відтоді я жодного разу не торкалася струн, хоча маю прекрасне кото».
Як видно, вона хотіла показати свою майстерність, і Цюдзьо, посміхнувшись, сказав: «О, щось дивне сказав і порадив пан Содзу. Адже в Землі вічного блаженства бодгісатви дуже часто розважаються музикою, а безсмертні небесні духи ставляться з повагою до танців. Ну хіба музика може спричинити гріх або заважати молитвам? Прошу вас, зіграйте, ви принесете мені велику радість».
Звісно, таке прохання стару монахиню дуже втішило. «Гей, Тономорі, — ледве стримуючи кашель, наказала вона, — подай-но східне кото».
Хоча решта монахинь дивилися на стару монахиню з жахом, але з жалю до неї, що навіть свого сина Содзу осуджувала, мовчали. Принесли кото, і стара монахиня, навіть не прислухаючись до того, що грає Цюдзьо, різко вдарила нігтями по струнах і заграла якусь старовинну східну мелодію, що першою спала їй на думку. Інші інструменти замовкли, а вона, повіривши, що всі захопилися її грою, швидко смикаючи струни, взялася наспівувати щось таке: «Такео-ці-цірі-цірі-цірітана...»{335}