«А втім, що ж тут поробиш? Принц Хьобукьо — єдина людина, чий образ нагадує нам про покійного Ґендзі. Коли Будда покинув цей світ, деякі його учні, побачивши сяйво, яке випромінював Ананда{121}, подумали: чи не з’явився він знову? Так і я подумки звертаюся до того, в кому, блукаючи у темряві, бачу єдине джерело світла».
написав він, як у юності, на аркуші червоного паперу, загорнув і передав листа сину. А той, по-дитячому радіючи нагоді сподобатися принцові, поспішив у палац.
Він побачив принца Ніоу, коли той виходив з покоїв Імператриці. Серед натовпу придворних принц одразу помітив хлопця і запитав його: «Чому ти вчора ввечері так рано пішов? І коли ти повернувся?»
«О, я жалкую, що вчора пішов надто рано. Зате от сьогодні прийшов раніше, бо мені сказали, що ви залишилися у палаці», — відповів хлопець зовсім по-дитячому, але досить жваво.
«Але ти можеш відвідувати мене і вдома, де я почуваюся вільніше, — сказав принц. — Там у мене часто збираються молоді друзі...»
Побачивши, що принц розмовляє з сином Кобая, придворні розійшлися, щоб не заважати. Навколо стало тихо.
«Здається, що принц-спадкоємець дав тобі трохи відпочити, — сказав принц Ніоу. — Адже раніше він не відпускав тебе ні на крок. Тепер, мабуть, жалкуєш, що він надає перевагу твоїй сестрі?».
«О, я навіть цьому радий, бо нудно увесь час сидіти біля нього. От якби я міг бути з вами...» — і не договоривши, хлопець замовкнув.
«А от твої сестри чогось цураються мене, — зітхнув принц. — Ну, може, це й правильно. І все-таки прикро. Я чув, у ваших східних покоях живе особа, що належить до одного зі мною роду. То ти не міг би нишком спитати у неї, чи не проти вона зі мною заприязнитися?»
І саме тоді хлопець передав йому гілку сливи, а принц, усміхнувшись, промовив: «Почуваюсь якось незручно за свої передчасні нарікання!»
Він довго тримав гілку в руках. Її форма, колір і запах суцвіття були незвичайними. «Кажуть, що білі сливи духмяніші, а червоні яскравіші, — сказав принц. — Але цвіт цієї червоної сливи зберіг водночас і колір, і запах». Оскільки він завжди віддавав перевагу червоній сливі, то вибір Кобая виявився напрочуд вдалим.
«Сьогодні вночі ти, здається, був на службі у принца-спадкоємця? Тож тепер залишайся зі мною», — сказав принц, і хлопець його послухав. Від принца поширювався такий аромат, що перед ним засоромився б і цвіт сливи. Принц уклав хлопця поруч із собою, і той відчув, як його юне серце сповнилося безмежним щастям.
«А чому господиню червоної сливи{122} не віддали принцові-спадкоємцю?» — спитав принц.
«Не знаю. Я чув, що батько віддасть її лише тому, хто збагнув таємниці людської душі...»
Принц Ніоу і раніше здогадувався, що Кобай начебто готовий видати за нього свою дочку Нака-но кімі, про що свідчив й отриманий лист, але сам він думав про іншу — дочку принца Хотару, а тому ухилився від ясної відповіді. Наступного ранку, коли хлопець виходив з палацу, принц ніби ненароком вимовив:
Гадаю, що надалі ти не слухатимеш сліпо старших, а сам постараєшся нишком...» — додав він, і хлопець перейнявся ще більшою приязню до мешканки східного флігеля.
Батькових дочок він бачив досить часто і, як і годиться, звик до них, а от дочку принца Хотару він глибоко поважав за бездоганну вдачу і був готовий допомогти їй вийти заміж за гідного жениха. Навіть дивлячись на свою старшу сестру, яка розкішно жила в покоях принца-спадкоємця, хлопець не стільки радів за неї, як заздрив, що їй пощастило більше, ніж зведеній сестрі. «От якби вдалося зблизити її з принцом Ніоу!» — думав він, аж поки не нагодився щасливий випадок зі сливовою гілкою. Оскільки пісню принца можна було вважати відповіддю, то він і передав її батькові.
«Не вельми щира відповідь. Знаючи, що ми з Правим міністром не схвалюємо його легковажної поведінки, принц, бачте, виставляє себе взірцем серйозності і врівноваженості! Але навряд чи така показна статечність властива йому, невиправному вітрогонові», — обурився Кобай і велів передати принцові Ніоу цілком серйозно такі слова: