Тамакадзура, дружина Хіґекуро, народила трьох синів і двох дочок. Їхній батько мав намір дати їм добру освіту й дочекатися, коли вони стануть дорослими, але несподівано помер. Тож після його смерті мрія про те, щоб влаштувати дочок на придворну службу, розвіялася немов сон. Люди завжди туляться до сильніших, тож після смерті міністра, який мав при житті великий вплив у світі, становище його рідні помітно змінилося. Хоча вона і не втратила родинних скарбів та численних маєтків із земельними угіддями, але у домі ставало щораз тихіше й безлюдніше.
Сама Тамакадзура належала до впливової сім’ї, але ніколи не була близька з родичами, які посідали у світі високе становище, окрім того, покійний чоловік своєю нелагідною вдачею не викликав до себе загальної прихильності. Можливо, через усе це Макібасірі не вдалося ні з ким налагодити дружні стосунки. Ґендзі, покійний господар садиби з Шостої лінії, до самої смерті ставився до неї так само, як і до решти своїх дітей, і її частка у спадщині поступалася хіба що тому, що він заповів імператриці Акасі. Правий міністр Юґірі, виконуючи волю покійного батька, не залишав Тамакадзуру поза увагою і відвідував її частіше, ніж будь-хто інший.
Сини Тамакадзури один за одним, пройшовши обряд Одягання хакама, досягали повноліття, і, хоча після смерті батька їхнє становище у світі похитнулося, ніхто не сумнівався, що, зрештою, вони зможуть самостійно пробитися в люди. А от майбутнім дочок Тамакадзура сильно переймалася, не знаючи, куди їх прилаштувати. Покійний міністр Хіґекуро ще встиг доповісти Імператорові про своє гаряче бажання віддати їх у палац, і той, як видно, підрахувавши, що вони вже досягли відповідного віку, тепер раз у раз нагадував про свою згоду їхній матері. Але Тамакадзура все ще вагалася, бо в палаці, де безроздільно панувала імператриця Акасі, інші жінки, прийняті на службу останніми, не могли сподіватися ні на що інше, окрім косих поглядів.
Зі свого боку, імператор Рейдзей, що вже був на спочинку, також неодноразово виявляв готовність взяти одну з дівчат на службу до себе, при цьому не забуваючи кинути докір Тамакадзурі за те, що одного разу вона вже засмутила його відмовою. «Боюся, що тепер ви поставитеся до мене ще зневажливіше, — нарікав він, — бо я вже старий і займаю невисоке становище у світі. Але якщо ви все-таки віддасте свою дочку під мою опіку, то я стану для неї не менш надійним, ніж рідний батько...»
«Що ж робити? — подумала Тамакадзура, вислухавши його наполегливу пропозицію. — Колись я мимоволі образила імператора Рейдзея і досі почуваюся перед ним винною. Може, хоч тепер, після стількох років, зумію загладити свою провину?»
У світі дочки Тамакадзури славилися своєю рідкісною красою, і багато хто пропонував їм свою руку й серце. Одним з найпалкіших їхніх шанувальників був вродливий юнак Куродо-но сьосьо — улюблений син Правого міністра Юґірі і пані Кумої-но карі з Третьої лінії. Споріднений з Тамакадзурою як з батькового, так і з материного боку, він, так само, як і його брати, міг вільно бувати в її будинку і, знайшовши спільниць серед служниць, сповіщати про свої наміри Тамакадзурі. Улесливі служниці цілими днями докучали їй, вихваляючи його чесноти. І хоча це їй трохи набридало, проте вона співчувала юнакові, тим паче що від пані Кумої-но карі з Третьою лінії часто приходили листи відповідного змісту, та й сам міністр Юґірі не раз просив за сина. «Я знаю, що його становище у світі поки що невисоке, — казав він, — але все ж сподіваюся на вашу прихильність». Вважаючи, що старша дочка заслуговує кращої долі, ніж бути дружиною простого підданого, Тамакадзура вирішила віддати за Куродо-но сьосьо — молодшу, та й то лише після того, як зміцниться його становище у світі. Однак вона побоювалася, що, дізнавшись про її намір, юнак з відчаю може зважитися на викрадення старшої дочки, що неминуче викличе поголос, навіть якщо хлопець діятиме всупереч бажанню дівчини, а тому Тамакадзура наказала служницям уникати найменшої помилки. Тож тим довелося, зґнітивши серце, підкоритися.
Каору, молодшому синові покійного Ґендзі{125} і третьої дочки імператора Судзаку, який мав звання «дзідзю» четвертого рангу, було на той час чотирнадцять чи п’ятнадцять років. Імператор Рейдзей любив його, як рідного сина. У такому молодому віці Каору, на відміну від своїх однолітків, вирізнявся розсудливістю зрілого чоловіка, а крім того, був гарний собою, тож ніхто не сумнівався, що в нього прекрасне майбутнє. От саме цього юнака Тамакадзура і хотіла бачити своїм зятем.