Оскільки Тамакадзура жила неподалік від Третьої лінії, то її сини часто запрошували Каору до себе у гості для участі в різноманітних розвагах. У домі Тамакадзури збиралося чимало юнаків, приваблених двома її чарівними дочками. Найгарнішим серед них був Куродо-но сьосьо, а найпривітнішим і найвитонченішим — Каору. Люди так захоплювалися ним, мабуть, ще й тому, що не сумнівалися у його спорідненості з Ґендзі. Особливо розхвалювали Каору молоді жінки. «Так, він таки дійсно прекрасний», — погоджувалася з ними Тамакадзура, відкрито виявляючи йому свою прихильність.
«Коли я згадую, як добре ставився до мене ваш батько, — часто казала вона йому, — то смуток за ним охоплює мене і не дає заспокоїтися. Хто, крім вас, може нагадати мені про нього? Звичайно, є ще Правий міністр Юґірі, але з такою важливою особою рідко коли трапляється нагода зустрітися». Вона ставилася до нього як до рідного брата, і він був упевнений, що може безперешкодно відвідувати її дім. Несхильний до нерозважних вчинків, притаманних юнакам, Каору завжди зберігав холоднокровність, і молоді жінки з обох домів часто кепкували з нього через це.
Якось на початку першого місяця до Тамакадзури приїхали її рідний брат Кобай, той самий, який колись співав «Високі дюни»{126} і То-цюнаґон — старший син покійного міністра Хіґекуро від першої дружини, єдиноутробний брат Макібасіри. Прибув і величавий, бездоганної краси й репутації, Правий міністр Юґірі у супроводі шести синів. Як для свого віку вони досягли вже високих звань та рангів і, здавалося, не мали чим засмучуватися. І все ж, як не дивно, тінь зажури лежала на обличчі Куродо-но сьосьо, улюбленого сина міністра.
Як і колись, міністр розмовляв з Тамакадзурою через завісу. «На жаль, досі я не мав приводу, щоб зустрітися з вами, — сказав він. — Останнім часом я майже ніде, крім палацу, не буваю, а мені не один раз так хотілося поговорити з вами про минуле... До речі, користуйтеся, будь ласка, послугами моїх синів у разі потреби. Я неодноразово напучував їх проявляти вам свою добру волю».
«Тепер, коли з плином років моє становище у світі стало відчутно нижчим, а ви все одно приділяєте мені увагу, я ще глибше розумію, яким незабутньо добрим був ваш батько», — відповіла Тамакадзура й наче між іншим згадала про пропозицію, отриману від імператора Рейдзея. — Оскільки без надійної опори служба в палаці для дочки була б незавидною, то я ніяк не можу зважитися».
«Кажуть, начебто ви отримали пропозицію і від нинішнього Імператора. Навіть не знаю, що вам і порадити... — провадив далі Юґірі. — Хоча зречення престолу імператора Рейдзея означає, що дні його величі минули, але він, як і раніше, гарний собою і його рідкісна краса немов непідвладна часу. Якби я мав дочку, гідну стати поруч з ним, я довго не роздумував би, але, на жаль, серед моїх дочок немає такої, яка могла б змагатися з блискучими особами його оточення. Крім того, невідомо, як до цього поставиться ньоґо Кокіден, матір Першої принцеси. Наскільки я знаю, для багатьох вона була головною перешкодою».
«Але саме вона написала мені, що не знає, чим згаяти час, а тому сподівається, що спільна з Імператором турбота про юну особу допоможе їй розвіятися. Ось тому я повсякчас думаю, що ж мені робити», — відповіла Тамакадзура.
Від Тамакадзури всі гості вирушили до Третьої принцеси на Третю лінію. Ніхто не міг оминути її оселі: одні на знак вдячності за давню прихильність до них її батька, імператора Судзаку, інші через тісний зв’язок з покійним Ґендзі. Сини Тамакадзури — Цюдзьо, Бен і То-дзідзю — приєдналися до Правого міністра, внаслідок чого його почет став ще величнішим.
Надвечір до Тамакадзури приїхав Каору. Вже раніше в її домі зібралося чимало юнаків, один від одного вродливіших, та коли з’явився Каору, то привернув до себе погляди всіх присутніх. «О, з таким ніхто не зрівняється! От була б чудова пара з нього та нашої Ооїґімі{127}!» — як звичайно, зашепотіли зухвалі молоді служниці. Юнак і справді був дуже гарний, а крім того, за кожним його порухом навколо поширювалися неземні пахощі. Навіть недосвідчена дівчина (яка, щоправда, мусила б мати чутливу душу) не засумнівалася б ані на мить, що він найкращий.
Тамакадзура перебувала в молитовні. «Проведіть його сюди», — наказала вона, і Каору, піднявшись східними сходами, зупинився перед завісою, що прикривала двері. На молодій сливі, що росла неподалік у саду, вже набрякли бруньки й було чути перші, ще боязкі трелі солов’я... Заворожені красою гостя, жінки намагалися жартувати з ним, але, на жаль, він поводився настільки церемонно, що служниця високого рангу Сайсьо не витримала й сказала: