А Цюдзьо, посміхнувшись, відповіла:
Як видно, вона і справді більше не співчувала йому.
благав Куродо-но сьосьо. Ось так, то плачучи, то сміючись, вони проговорили всю ніч до самого світанку.
Наступного дня, на початку четвертого місяця, брати Куродо-но сьосьо поспішили в Імператорський палац, а він цілий день просидів удома настільки засмучений, що його мати, Кумої-но карі, аж розплакалась. На це батько, Правий міністр Юґірі, зауважив: «Усе сталося через мої побоювання зіпсувати настрій імператорові Рейдзею. Бо якби при особистій зустрічі з Тамакадзурою я твердо висловив своє бажання, то, гадаю, вона його не відкинула б». А Куродо-но сьосьо, як звичайно, сказав:
А тим часом служниці високого рангу у покоях Тамакадзури з різних боків обговорювали вади залицяльників дівчини. Слухаючи їх, Цюдзьо з тривогою згадала, як він зізнавався, що для нього слова життя і смерть не просто слова.
Тамакадзура співчувала хлопцеві, але його поведінка їй не подобалася. Бо замість того, щоб задовольнитися молодшою сестрою, яку вона була готова віддати йому з поваги до його батьків, він, видно, намагався перешкодити переїзду старшої дочки до імператора Рейдзея. Адже покійний чоловік не дозволяв їй віддавати старшу дочку простому підданому незалежно від висоти його становища. І саме тоді, коли вона подумала, що і пропозиція імператора Рейдзея не обіцяє дочці блискучого майбутнього, принесли лист від Куродо-но сьосьо, який жінки із співчуттям прочитали. Але ось що відповіла йому Тамакадзура:
«Хіба можна таким жартувати?» — дорікнули їй служниці, але вона не захотіла нічого змінювати.
На дев’ятий день четвертого місяця старшу дочку Тамакадзури перевезли у палац імператора Рейдзея. Правий міністр Юґірі особисто подбав про карети й ескорт. Його дружина, Кумої-но карі, хоч і почувалася ображеною таким вибором Тамакадзури, але, щоб не розривати з нею відносин, які вдалося налагодити після давнього взаємного відчуження завдяки тривалому листуванню щодо сина, також прислала подарунки — чимало прекрасного жіночого одягу.
«Останнім часом я була так заклопотана здоров’ям сина, який мало не втратив розуму, що не встигла дізнатися про Ваші наміри. Зрештою, Ви й самі трималися від нас осторонь...» — написала вона Тамакадзурі. У листі, зовні спокійному, містився прямий натяк, який викликав почуття вини. Лист принесли і від Правого міністра: «Я розумію, що мав би особисто відвідати Вас, але через несприятливі для мене обставини посилаю до Вас своїх синів. Будь ласка, не гребуйте їхніми послугами...» Ними виявилися, зокрема, Ґен-сьосьо та Хьое-но суке на превелику радість Тамакадзури, потішеної такою увагою.
Кобай, її рідний брат, також прислав карети для учасників церемонії. Його нинішня дружина Макібасіра, дочка покійного Великого міністра Хіґекуро, і по батьковій, і по чоловіковій лінії була пов’язана з Тамакадзурою, але, як не дивно, майже не спілкувалася з нею. І тільки То-цюнаґон, молодший брат Макібасіри, сам зголосився приїхати, щоб разом з Цюдзьо і Беном керувати церемонією замість, на жаль, покійного батька.
Куродо-но сьосьо, як завжди, шукаючи допомоги у служниці Цюдзьо, звернувся до неї з таким велемовним листом: «О, як сумно, що настав кінець мого життя!.. Та якби я почув від неї хоч одне-однісіньке слово співчуття, то, вхопившись за нього, втримався б на цьому світі...»
Коли Цюдзьо принесла цього листа у покої дочок Тамакадзури, то застала їх обох за розмовою у похмурому настрої. Нерозлучні з дитинства, вони, навіть двері між покоями вважаючи прикрою перешкодою, воліли проводити дні і ночі разом то на західній половині, то на східній. І от зараз вони мали розлучитися. Старша сестра, дбайливо причепурена до майбутньої церемонії, мала як ніколи прекрасний вигляд. Мабуть, засмутившись спогадом про те, які надії покладав на неї батько, вона взяла лист Куродо-но сьосьо і прочитала його. «Навіщо він каже такі жахливі слова, в той час, як безпечно собі живе разом з батьком і матір’ю?.. — дивувалася вона, але його слова «кінець мого життя» так її злякали, що на тому ж аркуші паперу вона написала: