Ваші моторошні слова нагадали мені про те, який непостійний цей світ...»
«Перепишіть і передайте йому», — звеліла вона Цюдзьо, але та, не переписавши листа, віддала його Куродо-но сьосьо. Він нестямно зрадів, та, згадавши, що більше такої щасливої нагоди отримати особисту відповідь від неї не матиме, вибухнув сльозами. У своїй негайній відповіді, він, докоряючи дівчині: «Якщо помру я раптом від кохання{139}...» — написав:
Коли б я знав, що хоч «над моєю могилою» {140} Ви зітхнете з жалем, я зійшов би в неї якнайшвидше...»
«О, як погано я зробила, що відповіла йому! А Цюдзьо, здається, навіть не переписала листа...» — пожалкувала дівчина, не сказавши більше нічого.
Супроводжували Ооїґімі до імператора Рейдзея найгарніші жінки й дівчатка. Загалом церемонія мало чим відрізнялася від звичайного входження в Імператорський двір. Передусім Тамакадзура пройшла з дочкою до ньоґо Кокіден і довго розмовляла з нею. Коли стемніло, дівчину провели у найвищі покої.
Імператриця-дружина{141} і ньоґо були вже немолоді, а вродлива Ооїґімі — у розквіті літ. Тож вона легко привабила і здобула прихильність імператора Рейдзея. Імператор жив тепер тихо і спокійно, наче простий підданий, і його нова дружина не мала підстав нарікати на долю. Щоправда, судячи з усього, він хотів залишити в палаці і Тамакадзуру хоча б на короткий час, але, на його превеликий жаль, вона відразу ж поїхала.
Каору, тепер уже у званні «ґен-дзідзю», часто спілкувався з імператором Рейдзеєм, і той любив його не менше, ніж колись любили Блискучого Ґендзі. Юнак підтримував дружні стосунки з усією челяддю і, стараючись показати свою прихильність до Ооїґімі, якось навіть поцікавився, як вона до нього ставиться. Одного тихого вечора Каору, прогулюючись з То-дзідзю по саду біля дому імператора Рейдзея, помітив, що з п’ятиголкової сосни перед покоями Ооїґімі звисають чудові китиці гліциній і, щоб помилуватися ними, сів біля ставка на камені, вкритому м’яким мохом, та вирішив натякнути То-дзідзю на страждання від нерозділеного кохання.
сказав він. Каору мав настільки сумний вигляд, що То-дзідзьо не міг не пожаліти його і, зі свого боку, поспішив натякнути йому, що все відбулося без його волі:
Як серйозний юнак, він співчував другові, щоправда, сам Каору аж так глибоко не переймався тим, що сталося.
А тим часом Куродо-но сьосьо зовсім втратив спокій і, здавалося, був готовий вчинити щось нерозсудливе. Дехто із залицяльників Ооїґімі спрямував свій погляд на її молодшу сестру Нака-но кімі. Тамакадзура збиралася віддати її за Куродо-но сьосьо, як цього бажала його мати, і не раз про це натякала у розмові з нею, але хлопець не давав про себе знати. Не вчащав він і до палацу імператора Рейдзея, хоча сини Правого міністра Юґірі здавна підтримували дружні стосунки з колишнім імператором. І навіть якщо зрідка він зазирав туди, то довго там не затримувався.
Одного разу нинішній Імператор покликав до себе Цюдзьо, сина Тамакадзури, і зажадав, щоб той пояснив, чому його старшу сестру всупереч заповіту її покійного батька віддали у палац імператора Рейдзея.
«Його Величність вельми ображений вашим вчинком. А хіба я раніше не казав вам, що в світі не схвалять вашого вибору? Та оскільки всупереч моїм порадам ви вирішили зробити по-своєму, то я не смів вам заперечувати, хоча і розумів, що нехтування волі Імператора погано відіб’ється на нашому майбутньому», — з докором доповів матері Цюдзьо.
«Стривайте, — спокійно відповіла Тамакадзура. — Не думайте, що я зопалу так вчинила. Ви ж самі добре знаєте, як наполягав імператор Рейдзей, а я не могла йому відмовити, бо віддавати дочку в Імператорський палац, не маючи надійного покровителя, було б небезпечно. А от її життя в імператора Рейдзея буде спокійнішим. Якщо ви були проти, то чому не намагалися мене переконати в недоречності такого кроку? Мені прикро, що тепер усі, навіть Правий міністр, звинувачують мене в необачності. А що, як їй судилася така доля ще з попереднього життя?»