Хоча нічого особливого у цій пісні Каору не було, але він насилу стримав сльози, зрозумівши, наскільки глибоким було його почуття.
відповів Каору. Слухаючи його, жінки замилувано дивилися на його сумне обличчя, хоча й підозрювали, що його страждання не такі сильні, як у Куродо-но сьосьо.
«Вибачайте, що заговорився...» — сказав він, збираючись вже іти, але саме тоді імператор Рейдзей підкликав його до себе, тож йому довелося нехотячи підкоритися.
«Правий міністр розповідав мені, що ваш батько, господар садиби на Третій лінії, наступного дня після Пісенної ходи збирав гостей у жіночих покоях свого будинку, щоб розважати музикою. На жаль, цю прекрасну традицію втрачено. А скільки обдарованих жінок тоді там проживало! Саме завдяки їм будь-яке свято набувало особливої урочистості», — сказав імператор Рейдзей і немов на згадку про минуле велів налаштувати музичні інструменти. Кото «со» він запропонував Ооїґімі, а біва — Каору. Сам він взяв у руки японське кото, і втрьох вони заграли «Цей палац». Ооїґімі раніше грала на кото не дуже вправно, але, видно, уроки імператора Рейдзея дали свої плоди, бо струни під її пальцями звучали впевнено і чисто під час виконання як вокального, так і інструментального твору. А її краса здалася Каору досконалою. Імператор Рейдзей часто запрошував Каору до себе, і той поступово зблизився з Ооїґімі, звісно, зберігаючи шанобливу відстань і, хоча він не скаржився на її нечуйність, все ж іноді давав їй зрозуміти натяками, як жалкує, що його мрія не здійснилася. А що про це думала вона, ніхто не знає.
На початку четвертого місяця Ооїґімі розродилася дівчинкою. Хоча це й не була знаменна подія, але з огляду на велику радість імператора Рейдзея багато хто, починаючи з Правого міністра, прислав щедрі подарунки. Тамакадзура цілими днями няньчила внучку вдома, де та народилася, і не могла намилуватися нею. Та оскільки імператор Рейдзей наполягав на поверненні дружини, то на п’ятдесятий день від народження дитини, Ооїґімі переїхала назад у палац Рейдзея. Хоча імператор Рейдзей вже мав одну дочку, але новонароджена принцеса була такою довгожданою і такою красунею, що радість переповнювала його через край. Він майже не залишав покоїв породіллі, і служниці ньоґо Кокіден не приховували свого незадоволення.
Хоча ньоґо Кокіден й Ооїґімі знаходили спільну мову, але між їхніми служницями безперестанку виникали суперечки, тож врешті решт почали збуватися найгірші побоювання Цюдзьо, старшого сина Тамакадзури, який, на жаль, виявився найпрозорливішим. «От і будуть вони між собою сперечатися, — непокоїлася Тамакадзура. — І чим усе це скінчиться? Невже доньці судилося зазнати глузувань і образ? Прихильність імператора Рейдзея, велика, але, якщо особи, що давно служать у нього, будуть відкрито її зневажати, то її життя стане нестерпним». Крім того, Тамакадзура дізналася від людей, що нинішній Імператор усе ще почувається ображеним і не приховує цього, тому вона, зовсім розгубившись, навіть подумувала влаштувати на придворну службу молодшу дочку, передавши їй своє звання. Тамакадзура давно вже мала намір відмовитися від своїх придворних обов’язків «найсі-но камі{144}», але через численні перешкоди не могла отримати на це дозволу. А от тепер, згадавши про заповіт її покійного чоловіка і спираючись на приклади з далекого минулого, нинішній Імператор дав на це згоду. Виходить, начебто Тамакадзура довго чекала дозволу на відставку з посади «найсі-но камі» тому, що так розпорядилася доля її молодшої дочки.
Вона сподівалася, що дочка зможе зайняти в Імператорському палаці гідне місце, і лише згадка про Куродо-но сьосьо бентежила її. «Його мати звернулася до мене щодо Ооїгімі, і я пообіцяла віддати Нака-но кімі її синові, що ж вона подумає тепер?» — бідкалася Тамакадзура і, щоб хоч якось виправдатися, через Бена передала Правому міністрові такого листа: «Його Величність наполягає на своєму, але я побоююся, що люди казатимуть, начебто я переоцінюю своїх дочок, якщо висуваю на таку високу службу...»
«Імператор має підстави бути незадоволеним, — відповів міністр. — Бо з Вашим придворним званням неприпустимо ухилятися від своїх обов’язків. Раджу Вам якомога швидше вирішувати справу з дочкою...»