І от, заручившись передусім згодою імператриці-дружини Акасі, Тамакадзура віддала свою молодшу дочку на службу в Імператорський палац. «Якби був живий міністр, ніхто не посмів би гребувати нами...» — зітхала вона. Імператор, наслухавшись про красу та шляхетність старшої дочки Тамакадзури, спочатку не зрадів з такої заміни, але невдовзі тонкий розум і вишукані манери молодшої заволоділи його серцем.
А тим часом Тамакадзура, звільнившись від обов’язків «найсі-но камі», задумала постригтися у монахині, однак сини заперечували, бо, мовляв, вона не матиме душевного спокою для молитви, якщо постійно переживатиме за дочок, і порадили дочекатися, допоки не зміцніє їхнє становище.
Погодившись із синами, Тамакадзура іноді таємно навідувалася в Імператорський палац, а от у домі імператора Рейдзея вона не бувала навіть за найстриятливіших обставин, оскільки він, як і раніше, настирливо виявляв їй свою прихильність. Вона віддала старшу дочку імператорові Рейдзею у пам’ять про минуле, щоб таким чином відкупитися за колишню провину перед ним. Мало хто схвалював її вибір, але, не звертаючи уваги на невдоволення рідні, вона все-таки наполягла на своєму. І тепер не хотіла, щоб навіть жартома на неї впала підозра у легковажності, негідної її поважного віку. Оскільки вона не наважувалася відкрити дочці справжню причину свого небажання відвідувати її, то та почувалася ображеною. «Я завжди знала, що батько любив мене набагато більше, — нарікала вона. — А мати віддавала перевагу сестрі, як-от під час тої суперечки через вишню, коли вона, не вагаючись, стала на її бік. І так бувало завжди. Тож не дивно, що вона і тепер нехтує мною». Імператор також гнівався. «Зрозуміло, чому ваша мати уникає нас, — казав він. — Їй просто неприємно бачити свою дитину поруч з таким старим, як я». А от прихильність до Ооїґімі у ньому зростала щодня.
Через кілька років вона народила хлопчика. Оскільки жодна жінка з багатьох в оточенні імператора Рейдзея протягом років не привела на світ сина, то людей глибоко вразило, як пощастило Ооїґімі. Імператор Рейдзей нестямно радів, але водночас і дуже шкодував, що це дитя не народилося до його зречення від престолу. Тоді він зумів би краще розпорядитися його майбутнім. Не те, що тепер. Досі він тішився лише Першою принцесою, а от тепер, після народження ще двох чарівних дітей, сповнений безмежної вдячності до Ооїґімі, виказував їй ще більшу прихильність, зрозуміло, що ньоґо Кокіден не могла не відчути ревнощів через таку надмірність. Тепер з будь-якого приводу виникали неприємні події, які неминуче спричиняли напруження у стосунках обох жінок. Зазвичай у таких випадках сторонні люди найчастіше стають на бік головної дружини навіть у незаможних сім’ях. Так само сталося і в домі імператора Рейдзея — служниці, незалежно від їхнього рангу, показували свою відданість його першій дружині. І як тільки з’являлась хоч найменша нагода, вони принижували і ображали Ооїґімі.
«Ось бачите! Хіба ми вас не попереджали?» — повторювали сини Тамакадзурі.
«Але ж на світі є багато жінок, які живуть спокійним подружнім життям, — відповіла роздратована мати. — Щоправда, тому, кому не випала щаслива доля, годі й думати про придворну службу».
А тим часом багато колишніх залицяльників її старшої доньки, досягнувши високих рангів, посіли гідне становище у світі, тож якби хтось з них побрався з дочкою, то тепер можна було б з полегшенням зітхнути. До них належав і Каору, юний і тендітний молодик, якого зараз, у званні «сайсьо-но цюдзьо», люди вихваляли не менше, ніж принца Ніоу. Бо і справді він був такою глибокою особистістю, що навіть принци крові й міністри мріяли віддати за нього своїх дочок, але він уперто відхиляв їхні пропозиції. Дізнавшись про такі чутки, Тамакадзура, зітхаючи, сказала: «Хто б міг подумати, що такий ненадійний юнак з часом буде так впевнено почуватися у світі?»
Куродо-но сьосьо також набув слави, отримавши чин «цюдзьо» і третій ранг. «А який він був гарний!..» — шепотіли легковажні служниці. «Краще вже було б віддати дочку заміж за нього, ніж приректи на безвихідь у палаці Рейдзея...» — жаліли вони Тамакадзуру.
Куродо-но сьосьо, як і раніше, тужив за Ооїґімі й нарікав на долю, хоча за цей час одружився з дочкою Лівого міністра, яка, проте, не дуже-то припала йому до душі. «Десь у кінці дороги, що на Сході...»{145} Задумавшись, він мимоволі писав ці слова на аркуші паперу або вимовляв вголос хтозна для чого.
Ооїґімі, вельми настраждавшись в палаці Рейдзея, здебільшого перебувала у рідному домі, і Тамакадзура журилася, що її сподівання на блискуче майбутнє старшої дочки не справдилося. А от молодша дочка, що служила в Імператорському палаці, навпаки, жила щасливо, шанована за своє благородство й душевні чесноти.