Наступного дня після бенкету до неї зайшов Куродо-но сьосьо, тепер уже в чині «сайсьо-но цюдзьо», син Лівого міністра Юґірі. Ясна річ, він знав, що Ооїґімі перебуває в материному будинку, і серце в нього калатало.
«На жаль, я не відчуваю радості від такого службового підвищення, хоч Імператор визнав мої заслуги — сказав він, витираючи сльози. — Я досі ніяк не можу вгамувати болю від того, що не здійснилися мої особисті надії». Щоправда, його сум здавався трохи перебільшеним. Він мав двадцять сім чи двадцять вісім років і перебував у розквіті молодості.
«Як же вам не соромно? Схоже, що таким, як ви, нинішнім юнакам дуже легко в світі живеться, і вони байдужі до чинів і звань. Якби був живий покійний міністр, мої сини також переймалися б тільки сердечним справами», — відповіла Тамакадзура й заплакала. Вона була засмучена тим, що її сини — Ухьое-но камі та Удайбен — досі не стали державними радниками. І хоча То-дзідзю отримав досить високий для його віку чин «то-но цюдзьо», багатьом його одноліткам пощастило набагато більше. Що ж до Куродо-но сьосьо, то він і надалі увесь час шукав приводу, щоб прийти...
Берегиня мосту
Восьмий принц, син імператора Кіріцубо, молодший брат Ґендзі
Ооїґімі, 22—24 роки, старша дочка Восьмого принца
Нака-но кімі, 20—22 роки, друга дочка Восьмого принца
Імператор Рейдзей, син Фудзіцубо і Ґендзі (офіційно — імператора Кіріцубо)
Каору, Сайсьо-но цюдзьо, син Третьої принцеси й Касіваґі (офіційно — Ґендзі)
Принц Ніоу, Третій принц, син імператриці Акасі й імператора Кіндзьо, внук Ґендзі
У ті часи жив на світі уже старий, забутий усіма, Восьмий принц, син імператора Кіріцубо й молодший брат Ґендзі. Оскільки його мати походила із старовинного роду, то у свій час усі сподівалися, що його очікує велике майбутнє, але часи змінилися, і він, знехтуваний світом, втратив свою колишню славу, а розчаровані у ньому прихильники під різними приводами зреклися його. Відтоді ні у державних, ні в особистих справах він не мав ні у кого підтримки та був змушений жити на самоті, далеко від столичного блиску і суєти. Господинею Північних покоїв{147} в його домі була дочка колишнього міністра, яка цілими днями нарікала на нещасливу долю, з тугою згадуючи про те, яке блискуче майбутнє обіцяли їй батьки. Єдиною розрадою у житті нещасної дружини була безприкладна й глибока любов чоловіка та їхня взаємна підтримка.
Однак щораз більше їх турбувало те, що, проживши разом багато років, вони все ще не мали дітей. «О, як було б добре мати гарненьку дитинку, щоб не страждати від туги й самотності!» — часто думав і казав принц. І от нарешті несподівано у них народилася чарівна донечка. Поки щасливі батьки з любов’ю вирощували її, дружина завагітніла вдруге. Принц сподівався, що цього разу вона принесе йому сина, але, на жаль, знову народилася дівчинка. Пологи проходили досить легко, однак раптом стан дружини різко погіршився, і вона померла. Принц впав у розпач.
«За минулі роки я зазнав чимало горя і навіть занепадав духом, — міркував він, — але до життя мене прив’язувала мила й добра дружина, яку я не міг покинути, щоб постригтися у монахи. Невже тепер мені доведеться жити самому в цьому нестерпному світі? А що мені робити з малолітніми доньками? Їм потрібне непросте виховання, адже, незважаючи на скрутне становище, я не маю права ганьбити своє ім’я. Чи зумію я уберегти їх від глузувань, якщо виховуватиму сам-один?» Він хотів залишити цей суєтний світ і стати монахом, але не бачив коло себе нікого, кому міг би довірити долю своїх дочок. А тим часом минали роки й місяці, дівчатка дорослішали і, поступово перетворившись на справжніх красунь, стали єдиною втіхою нещасного батька.
До молодшої дочки, Нака-но кімі, служниці, ставлячи їй за провину передчасну материну смерть, залишались байдужими, але принц добре пам’ятав, що саме про неї безупинно нагадувала його дружина в останні миті свого життя. «Любіть і жалійте її в пам’ять про мене...» — казала вона. І принц, нарікаючи на свою нещасну долю, з усім змирився, а, згадуючи, як переймалася його дружина молодшою дочкою, дбав про неї більше, ніж про старшу. Нака-но кімі була така вродлива, що аж страшно ставало за неї. У старшої сестри, Ооїґімі, спокійна вдача і добра душа поєднувалися з привабливою зовнішністю і витонченими манерами, які свідчили про її належність до високого роду. Принц докладав усіх зусиль, щоб обидві його дочки жили в добрі й достатку, але не все у нього виходило так, як йому бажалося, і з плином часу його будинок поступово запустів. Його служниці, нездатні витерпіти безнадійності свого становища, одна за одною покинули його, і навіть годувальниця молодшої дочки, на роль якої через сумні обставини народження не вдалося знайти гідної особи, виявивши душевну черствість, властиву жінкам низького походження, залишила дівчинку ще в дитинстві, а тому принцові довелося доглядати її самому.