«О, принц давно мав бажання прийняти постриг, — вів далі Адзарі. — Але деякі неприємні обставини перешкодили цьому... А тепер він увесь час зітхає, бо не може залишити напризволяще дочок».
Навіть будучи монахом, Адзарі не перестав любити музики, а тому зауважив: «А ви знаєте, як його дочки, змагаючись з плюскотом хвиль у річці, прекрасно грають на кото! Коли я слухав їх, мені здалося, ніби я опинився в Землі вічного блаженства».
Імператор Рейдзей усміхнувся, слухаючи його трохи старомодну похвалу. «Справді цікаво, як же це дівчата, виховані в домі такого відлюдника, навчилися майстерно грати, — сказав він. — Кажете, що принц не може постригтися в монахи через те, що боїться залишити напризволяще дочок? Напевне, страждає, нещасний! Може, він захоче віддати їх під мою опіку, якщо, звісно, я затримаюся у цьому світі довше від нього?..»
Імператор Рейдзей був десятим сином імператора Кіріцубо, молодшим від принца в Удзі. Згадавши про Третю принцесу, чию долю її батько, імператор Судзаку, довірив покійному Ґендзі, господареві садиби на Шостій лінії, він раптом подумав, що був би готовий взяти до себе юних дочок принца для розради своєї старості.
А от Каору найбільше зацікавило інше. Він хотів зустрітися з Восьмим принцом і переконатися у тому, наскільки просвітлена його душа. Побачивши, що Адзарі збирається йти, Каору затримав його.
«А ви не могли б принагідно натякнути принцові, — попросив він, — що я хотів би відвідати його і дечого навчитися?»
Імператор Рейдзей, зі свого боку, велів передати Восьмому принцу слова: «Я був щиро зворушений сумними обставинами Вашого життя» — разом з таким віршем:
Монах Адзарі прибув в Удзі після імператорського посланця невисокого рангу, якого принц у цій гірській глушині люб’язно прийняв як рідкісного гостя, щедро пригостивши його найвизначнішими місцевими ласощами.
відповів принц, скромно приховуючи своє буддійське подвижництво, і з його слів імператор Рейдзей зрозумів, що, на жаль, той все ще почуває образу на світ.
Розповідаючи принцові про глибоке зацікавлення Каору буддійським вченням, Адзарі сказав: «Він наполегливо просив передати вам, що мрія проникнути у таємниці цього вчення змалку оселилася в його серці, хоча, на жаль, він так і не зумів здійснити її і живе в суєтному світі, віддаючи весь свій час державним і особистих справам. Хоча, за його словами, йому, людині з невисоким становищем, ніхто не завадив би відвернутися від світу і самому вивчати священні тексти, але занадто багато чого відволікає його від такої праці... Тож новина про ваше дивовижне життя і спонукала його звернутися саме до вас за порадою...»
«Зазвичай людина починає розуміти, що життя на світі тимчасове і зневірюється у ньому тоді, коли з нею трапляється якась біда, — відповів принц. — Тоді життя починає здаватися їй тягарем і у неї виникає бажання вступити на шлях Будди. А те, що ваш молодий Каору, який, живучи у повному достатку, мав би радіти життю, а проте думає про прийдешнє, мене вкрай дивує. Мені ж судилося ступити на цей шлях тому, що сам Будда наче спонукав відсторонитися від світу, внаслідок чого я нарешті хоч і знайшов душевний спокій, проте боюся, що проживу вже недовго і покину цей світ, так і не встигнувши збагнути ні минулого, ні прийдешнього. Отже не учнем, а моїм супутником на спільному шляху він може стати». Відтоді між принцом і Каору почалося листування, і невдовзі юнак сам приїхав в Удзі.
Місцевість, де жив принц, виявилася похмурішою, ніж Каору собі уявляв з розповідей Адзарі, а оселя скидалася на тимчасовий притулок мандрівника, наче змайстрована з трави й обставлена всередині найпростішими речами. У таких горах було чимало мальовничих, тихих куточків, однак тут ревла бурхлива гірська річка, плюскотіли хвилі, не дозволяючи позбутися сумних думок, а вночі так несамовито завивав вітер, що не можна було ні на мить заснути. Восьмого принца, який вирішив жити мов святий відлюдник, таке довкілля, може, й задовольняло, але як тут почувалися його юні дочки? Невже, на відміну від звичайних жінок, вони мали грубіші й черствіші душі?
Молитовню відокремлювала від їхніх кімнат лише тонка перегородка. Тож ніщо б не спинило Каору, якби він був легковажнішим і спробував зблизитися з дівчатами, щоб з’ясувати, як вони ставляться до нього. Але він одразу для себе вирішив, що метою його поїздки у гори буде знайомство з принцом, в якого він хотів навчитися, як побороти оману, спричинену пристрастями, зокрема любовними, а аж ніяк не залицяння до його дочок. Смиренний спосіб життя принца так зворушив Каору, що він почав часто бувати в Удзі. І завдяки цьому, як він і сподівався, господар поступово відкрив йому глибокий зміст свого перебування як мирянина у горах і, не хизуючись своїми знаннями, пояснив суть священних текстів.