«На превеликий жаль, — писав він, — я не встиг сказати Вам усього, що мав на душі, щоб не здатися надто зухвалим. Як я вже казав минулого разу, я хотів би, щоб надалі Ви приймали мене без особливих церемоній. Як тільки я дізнаюся, що Ваш поважний батько повернувся з гірського монастиря, то обов’язково приїду ще раз і, може, мені вдасться розвіяти той сумний настрій, з яким я повертався додому крізь жахливий туман...»
Відвезти цього листа Каору доручив Сакон-но дзо, наказавши передати його старій жінці, а, згадавши задубілого від холоду нещасного старого сторожа, послав йому кілька коробок з харчами. Наступного дня він послав гінця із численними дарами і до гірського монастиря, щоб принц міг підтримати монахів, які страждають від холодних осінніх буревіїв. Посилка виявилася вкрай доречною того ранку, бо саме скінчилися семиденні служби на честь будди Аміди й принц зміг обдарувати шовками, бавовняними укривалами і рясами всіх монахів, які брали участь в обрядах.
А тим часом сторож поспішив одягти подарований йому чудовий мисливський костюм — каріґіну — поверх нижнього вбрання з білого візерунчастого шовку. Але його неприваблива зовнішність так різко не відповідала п’янкому запаху, що линув від рукавів, що зустрічні люди то захоплювалися ним, то ганили, і сторож почувався сам не свій. Він хотів будь-що позбутися цього запаху, який привертав людську увагу і заважав йому вільно почуватися, але не міг, бо й відіпрати запах не вдавалося.
Каору сподобалася витончена й по-юному щира відповідь Ооїґімі. Звісно, служниці розповіли принцові й про отриманий від Каору лист і навіть показали його. «Ну то й що? Тільки не варто вважати Каору звичайним залицяльником. Адже він не схожий на нинішніх юнаків. Одного разу я натякнув йому, що розраховую на нього, коли мене не стане... Ось він і запам’ятав», — відповів принц.
Принц послав Каору листа з подякою за щедрі дари для гірського монастиря, і той надумав знову поїхати в Удзі, а згадавши, що принц Ніоу давно мріє зустріти де-небудь у гірській глушині чарівну жінку, він, вирішивши розбудити його цікавість і розбурхати душу розмовою про сестер з Удзі, одного вільного вечора зайшов до нього.
Спочатку розмова проходила звичним чином про се про те, аж поки Каору не згадав про принца з Удзі і докладно не описав сцену, яку побачив пам’ятного ранку... Принц Ніоу слухав уважно, з великим зацікавленням. Впевнившись, що його очікування справдилося, Каору, стежачи за виразом обличчя співрозмовника, продовжив свою розповідь, щоб ще більше вразити його уяву.
«Чому ж ви не показали мені її листа? — дорікнув йому принц Ніоу. — Я б на вашому місці...»
«Звичайно, ви б могли... Тільки от дивно, що досі і ви не показали мені жодного з багатьох листів, які отримали... Я добре розумію, що не мені, жалюгідному відлюднику, привласнювати собі увагу дочок Восьмого принца. Тому я хотів би показати їх вам. Та хіба ви поїдете до них? Це ж тільки повороткі особи, які самі розпоряджаються своїм життям, можуть знайти у глухих гірських куточках чимало цікавого...Зізнаюся, що раніше я ставився упереджено до дочок принца і навіть нікого про них не розпитував, бо вважав, що в домі святого відлюдника не може бути жінок, вартих уваги. Але якщо мене не ввело в оману те передранкове світло, то їхня краса бездоганна. Поводяться вони гідно, майже ідеально».
Розповідь про дочок Восьмого принца з Удзі запалила уяву принца Ніоу і розбудила в його душі щось схоже на ревнощі. Напевне, вони справді прекрасні, якщо навіть Каору, зазвичай байдужий до жінок, зацікавився ними.
«О, прошу вас, дізнайтеся про них якомога більше!» — попросив принц Ніоу, в душі проклинаючи своє високе звання, що заважало йому вільно розпоряджатися собою.
«Але чи варто ними особливо перейматися? — відповів Каору. — Я давно вирішив, що не прив’язуватимуся до цього світу навіть ненадовго, а тому уникаю любовних пригод, щоб ненароком не ставити під загрозу свого головного задуму».
«По-моєму, ви надто гучно про це заявляєте, — засміявся принц. — Хотів би я побачити, чим насправді закінчаться ваші пишні проповіді?»
З часом, Каору, щораз більше переймаючись розповіддю старої служниці, збайдужів до розмов про красу тієї чи іншої жінки.
Коли настав десятий місяць, п’ятого чи шостого дня Каору знову зібрався в Удзі.
«Зараз саме настає час, коли можна подивитися на вилов молодої форелі», — казали люди навколо.