«У сум’ятті, що настало після смерті Уемон-но камі, також занедужала й невдовзі померла моя мати, — провадила вона далі. — А коли я, поринувши в подвійну жалобу, цілими днями оплакувала покійних, один непорядний чоловік, який давно вже мене переслідував, обманом відвіз на берег Західного моря{160}, і я втратила всякий зв’язок зі столицею. Після того як той чоловік там помер, я через десять з лишком років повернулася у столицю з таким відчуттям, наче потрапила в інший світ. Оскільки по батьківській лінії я пов’язана з домом Восьмого принца від самого дитинства, то й вирішила піти на службу до його дочок. Щоправда, спочатку я збиралася служити у ньоґо Кокіден з палацу Рейдзея, молодшої сестри покійного Уемон-но камі, яку знала з давнього часу, але відчула, що для такого блискучого оточення я тепер уже не годжуся. От таким чином і стала я схожою на трухлявого пня у гірській глушині... Коли померла Кодзідзю? Не знаю. Мало залишилося у світі людей, з якими я зналася в молодості, всі вони повмирали раніше за мене. А я лише нарікаю на долю, що прирекла мене на самотню старість».
Тим часом, поки вона розповідала, настав ранок.
«Ну гаразд, — зітхнув Каору. — Бачу, що ця стара історія не матиме кінця. Але ми ще повернемося до неї. Сподіваюся, що зможемо поговорити в іншому, спокійнішому місці, де ніхто нам не заважатиме. Тепер я пригадую, що моїй матері справді прислуговувала жінка, яку називали Кодзідзю. Мені було років п’ять чи шість, коли вона раптово померла від болю в грудях. А якби я не зустрівся з вами, то мав би жити до кінця своїх днів з тяжким гріхом на душі{161}».
Стара Бен передала йому зашиті в мішечок папери, туго згорнуті і пропахлі цвіллю, з такими словами: «Тепер ви можете знищити їх самі. Сказавши, що проживе недовго, пан Уемон-но камі зібрав усі листи й віддав мені. Я сподівалася, що зможу зустрітися з Кодзідзю і при першій нагоді через неї передати їх принцесі. Але, на жаль, ми так більше і не побачилися, а я залишилася з тягарем таємниці на душі».
Узявши мішечок з листами, Каору сховав його з незворушним виглядом. Він побоювався, що пані Бен, як це буває зі старими людьми, захоче поділитися з кимось такою неймовірною історією. І хоча вона присягнула, що триматиме язика за зубами, але хіба міг він бути в цьому впевненим?
Невдовзі йому принесли ранковий рис. «Учора я мав вільний день, — сказав він Восьмому принцові, — але сьогодні в Імператорському палаці закінчується термін посту. Крім того, я маю заїхати до імператора Рейдзея, щоб довідатися про здоров’я хворої Першої принцеси. Хоча в найближчі дні я буду зайнятий, але як тільки звільнюся, сподіваюся, що побачу вас, раніше, ніж упаде з дерев багряне листя».
«Щоб ви знали, кожен ваш приїзд сюди — наче промінь світла у сутінках гір...» — вдячно відповів принц.
Повернувшись додому, Каору насамперед узявся розглядати мішечок, отриманий від пані Бен. Мішечок, зшитий з візерунчастого китайського шовку, був перев’язаний тонким шнурком з печаткою Уемон-но камі. У верхній його частині виднів напис: «Пані...». Неважко уявити, з яким хвилюванням Каору розв’язав його.
Усередині було п’ять чи шість аркушів різнокольорового паперу, списаних рукою Третьої принцеси, — очевидно, відповіді на листи Уемон-но камі. Крім того, там було ще кілька аркушів паперу, на яких рукою Уемон-но камі було написано: «Моя хвороба важка, і, як видно, дуже скоро... Мені важко писати, але, повірте, моє серце прагне з Вами зустрітися. О, як сумно, що Ви постриглися в монахині...» Лист був написаний знаками, схожими на пташині сліди:
Наприкінці було дописано: «Дізнався про радісну подію. Гадаю, що нема підстав турбуватися про долю цього паростка, але...