«Як я вам уже казав, я відмовився від цього суєтного світу, — відповів Каору, — а тому багато чого навколо себе перестав розуміти й відчувати. І тільки від музики мені несила відмовитися, хоча я і визнаю всю марність цього заняття. Але ж зрештою, навіть мудрий Касьо{166} колись підскочив і затанцював...»
Як видно, він дуже хотів знову почути чудову мелодію, яка раптово обірвалася того туманного ранку. Отож, зміркувавши, що це буде першим кроком до зближення, принц сам зайшов у покої дочок і почав їх умовляти. Врешті-решт звідти долинули несміливі звуки кото «со», які відразу замовкли. У будинку все стихло, над головою простягалося невимовно чарівне небо, і Каору здавалося, що не може бути нічого п’янкішого від цих звуків, які раптово порушили вечірню тишу. Якби тільки дівчата погодилися зіграти ще, але, на жаль...
«Отже, після того як я вас познайомив, залишаю вам, молодим, самим подбати про своє майбутнє, — сказав принц і, відходячи у молитовню, додав крізь сльози:
Мені здається, що ми більше не побачимося, тому я й не втримався і наговорив вам багато чого зайвого».
Як тільки скінчаться змагання із сумо, я знову матиму вільний час, щоб відвідати вас», — відповів Каору.
Він покликав до себе стару жінку, яка колись вразила його своїми несподіваними зізнаннями, щоб дослухати багато чого нерозказаного минулого разу. Призахідний місяць так яскраво освітлював покої, що, сховавшись за завісами, дівчата могли милувалися стрункою постаттю гостя. На відміну від звичайного закоханого юнака, він тримався скромно, говорив так розважливо і щиро, що вони час від часу насмілювалися відповідати йому. Згадавши, як швидко принц Ніоу зацікавився цими дівчатами, Каору мимоволі дивувався з того, чому він сам зволікає, отримавши настільки явне свідчення прихильності батька. А втім, не можна сказати, що його одруження з однією з дочок принца здавалося йому тепер таким вже неможливим. Навпаки, було б приємно ось так розмовляти з дівчатами або обмінюватися з ними зворушливими листами про красу весняного вишневого цвіту чи осіннього багряного листя, і здавалася нестерпною сама думка, що вони можуть належати не йому, а комусь іншому.
Ще затемна Каору повернувся додому. Пригадуючи обличчя Восьмого принца, затьмарене сумним передчуттям про короткочасність останніх днів свого життя, Каору вирішив відвідати його, як тільки скінчиться клопітна пора.
Принц Ніоу і собі думав скористатися нагодою і восени поїхати в Удзі, щоб помилуватися багряним листям. А тим часом він обмежився писанням листів. Щоправда, дочки Восьмого принца не вірили у серйозність його намірів, а тому відповідали йому вельми рідко.
Поки осінь наближалася до свого кінця, Восьмий принц, почуваючись щораз слабшим, вирішив поїхати до знайомого монастиря, щоб віддатися молитвам. Прощаючись із дочками, він дав їм необхідні поради. «Хоча ніхто на цьому світі не може уникнути останньої розлуки, але горе стане меншим, якщо поруч з вами опиниться людина, здатна втішити, — сказав він. — На жаль, такої людини немає, і мені гірко залишати вас без будь-якої підтримки. Але і попри таку вагому перешкоду я все ж не можу приректи себе на вічні блукання у темряві. Навіть тепер, живучи разом з вами, я вже давно зрікся цього суєтного світу, і хоча не знаю, що буде після смерті, прошу вас про одне — уникайте легковажних вчинків, які могли б заплямувати не тільки мою, але і вашої покійної матері честь. Ніколи не піддавайтеся на солодкі запевнення ненадійних людей і не виїжджайте з цієї гірської садиби. Краще змиріться з винятковістю своєї долі і залишіться тут до кінця свого життя. Як тільки ви приймете остаточне рішення, місяці й роки пролетять для вас непомітно. Для жінки найважливіше жити далеко від мирської суєти і не стати об’єктом лихослів’я».
Однак дочки принца, здавалось, не переймалися своєю майбутньою долею, а думали тільки, як переживуть хоча б одну єдину мить після батькової смерті, і його поради доводили їх до відчаю. Принц давно вже зрікся мирської суєти, але досі завжди залишався поруч, тож ця раптова розлука стала для дівчат тяжким ударом, хоч вони і розуміли, що це аж ніяк не прояв жорстокосердості їхнього батька.