Автограф п’єси зберігається у відділі рукописів ЇЛ (ф. 67, № 66). На титульній сторінці цензурний дрзвіл на постановку: «Одобрить к представлению. Спб., 22, июль 1836 года. Цензор Е. Ольдекоп».
Між автографом і виданнями є численні відмінності. Квітка доопрацював і змінив ряд сцен, додав чимало пісенних партій.' Якщо в автографі він визначив жанр твору як «малороссийская комедия», то у виданнях — як «малороссийская опера».
Поява цієї комедії була зумовлена потребами розвитку української театральної культури, сценічного реалізму, який вимагав відображення навколишньої дійсності, необхідністю продовжити розпочату Котляревським демократизацію українського театру (див. Гончар О. /. Григорій Квітка-Основ’яненко. К., 1969, с. 222—231). Згадуючи про історію написання п’єси, Квітка наголошував, що його персонажі взяті з життя, і в п’єсу він ввів пісні, обряди, які чув від простих харків’ян. Тому не випадково В. І. Даль, рецензуючи «Сватання на Гончарівці», вважав головною його позитивною рисою те, що автор з непереверше-ною природністю зображує українського простолюдина. «Письмові твори Основ’яненка,—писав критик,— належать, безперечно, до найбільш вірних, яскравих і барвистих картин побуту простолюдинів тієї частини нашої великої вітчизни, де живе і пише автор» («Литературные прибавления» к «Русскому инвалиду», 1837, № 39).
Перша постановка «Сватання на Гончарівці» була здійснена трупою Л. Ю. Млотковського на сцені Харківського театру. В ролі Стець-ка з великим успіхом виступив видатний український актор К. Соле-ник, у виставі були зайняті відомі на той час актори Т. Пряженківська (Одарка), Л. Млотковська (Уляна). Про успіх п’єси Квітка писав
С. Т. Аксакову — тоді цензору Московського цензурного комітету — в листі від 12 грудня 1836 р.: «Я поставил действие в Харькове, и действующие все обыватели, малороссияне, вот почему она имела здесь необыкновенный успех и любимая пьеска» (Квітка-Основ’яиенко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 208). У цьому ж листі він просив Аксакова передати «Сватання на Гончарівці» славетному російському актору М. С. ІДепкіну для ознайомлення.
10 жовтня 1851 р. Щепкін виступив у цій п’єсі на сцені Великого театру в Москві в ролі Прокопа Шкурата. Газета «Московские ведомости» від 13 жовтня 1851 р. писала про виконання цієї ролі Щепкі-ним: «Уже самою своєю зовнішністю, самою мімікою він викликав захоплення в глядачів, і театр гримів від оплесків». З великим успіхом п’єса йшла в Таганрозі, Сімферополі, Тифлісі. Кращими виконавцями ролі Стецька були К. Соленик, М. Кропивницький. Під назвою «Сватання, або Жених навіжений» п’єса у переробці І. Озаркевича — одного з ініціаторів українського театрального аматорства в Галичині в 40-х роках XIX ст.— була поставлена в 1850 р. у Коломиї, а згодом ї в інших містах Західної України.
Завдяки правдивим картинам життя й побуту народу і насамперед завдяки неперевершеному гумору «Сватання на Гончарівці» і сьогодні не сходить зі сцени. Музику до комедії написав відомий український композитор К. Г. Стеценко.
Подається за виданням 1840 р. із збереженням традиційної назви «Сватання на Гончарівці», під якою комедія ставилась на сцені ще за життя письменника.
1 ...б у л а казеин а...— кріпачка, що належала не поміщикові, а казні (держані).
2 Я та м з а г о в і в пі и був — тобто під час посту.
ШЕЛЬМЕНКО-ДЕНЩИК Комедия о пяти действиях
Вперше надруковано окремим виданням: Шельменко-денщик. Комедия в пяти действиях. Соч. Основьяиеика. Харьков, Издание книготорговца Александра Нестерова, печатано в университетской тип., 1840,
Комедія пов’язана з попередніми п’єсами Г. Ф. КвІтки-Основ’яиен-ка «Дворянские выборы, часть вторая, или Выбор исправника» та «Шельменко — волостной писарь», де виводиться образ Шельменка—-волосного писаря. Над комедією «Шельменко-денщик» драматург працював уже в 1834 р., про що свідчать деякі її реалії. Так, иа початку першої дії Шпак за минулорічними газетами стежить за подіями громадянської війни в Іспанії, яку в 1833 р. розв'язали карлісти — прибічники претендента на престол дона Карлоса проти крістіносів — прихильників регентші Марії КрістІни.
23 січня 1836 р. було дано цензурний дозвіл на постановку комедії у Петербурзькому імператорському театрі. Дозвіл на друкування п'єси дав цензор П. Корсаков 4 березня 1838 р. За домовленістю з Квіткою він мав передати рукопис відомому петербурзькому видавцеві І. Т. Ли-сенкову. Однак п’єса лежала без руху, і Квітка знайшов можливість надрукувати її у Харкові. Незважаючи на численні листи Лисенкову
з проханням повернути рукопис, оскільки він домовився з Харківським театром на постановку п’єси під час Успенського ярмарку, письменник рукопису так і не одержав. Виявилось, що цечізор Корсаков не передав його видавцеві. Квітці довелося повертати гроші театру, тому що він не подав п’єси до кінця ярмарку. І тільки і 1 листопада 1839 р. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко листовно повідомив ГІ. О. Плетньова, що одержав п’єсу і її вже грають у Харківському театрі.
Документальних свідчень про прем’єру ие виявлено, але збереглася афіша вистави, здійсненої трупою Л. Млотковського 23 січня 1.840 р. (див. Квітка-0 снов’ яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 2, с. 546—547). В ролі Лопуцьковського виступив Соленик. Про успіх комедії писав Квітка Плетньову у листі від 31 січня 1840 р.: «...я написал комедию и от здешнего театра получил 1000 р. Кроме того, пьеса очень иравится, и ее давали несколько раз по требованию и еще будут давать» (Квітка-0снов1 яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 241).
Оскільки справа з друкуванням «Шельменка-денщика» в Харкові затримувалася, Квітка звернувся до російського драматурга і редактора щомісячного театрального журналу «Пантеон русского и всех европейских театров» Ф. О. Коні з пропозицією надрукувати комедію в журналі і, отримавши згоду, 20 липня 1840 р. надіслав її до Петербурга. У відповідь він одержав лист, у якому Коні наполягав иа тому, щоб Гребінка переклав по-російськи мовну партію Шельменка. Квітці довелося погодитися, і він у листі від ЗО жовтня 1840 р. писав Коні: «Болтовню Шельменка... когда нужно, можно всю, слово в слово, взять из повести «Украинские дипломаты», «Современник]», книж-кіа] 2-я 40-го года. Там все ясно» (Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 272).
Справа в тому, що в 1840 р. в журналі «Современник» (т. XVIII, кн. 2, с. 1—212) була надрукована повість «Украинские дипломаты».
Те, що повість має багато спільного з комедією «Шєльменко-денщик» та суперечливі свідчення самого Квітки, викликало тривалу дискусію про їх генетичний зв’язок. Насправді первинною була комедія «Шельменко-денщик», а повість на її основі виникла кількома роками пізніше. Плутанину в цьому питанні спростував сам письменник у листі до російського письменника та видавця А. О. Краєвського від 11 липня
1841 р.: «Комедия «Шєльменко-денщик» ценсурована 1838 годом, что ясно видно на книжке, а повесть — в 1840-м, След[овательно], из комедии сделана повесть, а не комедия из повести. Опять ошибочное замечание в «Отечественных] зап[исках]» (Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 319. Ця заява Квітки була викликана тим, що в рецензії «Отечественных записок» (1841, т. XVI, № 6, від. VI, с. 116—118), автором якої вважається Бєлінський, писалося: «В одному періодичному виданні («Современнике».— Я. /.) п. Основ’яненко надрукував свою повість «Украинские дипломаты». Повість була дуже довіга і тому зручна для переробки в іншу літературну форму меншого обсягу — і ось із неї з’явився тепер «Шельменко-ден-щик», комедія у п’яти діях, у прозі. Так і треба робити з повістями: їх треба шити якомога ширшими й довшими та ще залишати запас, щоб вони були зручні, коли зносяться і повитираються, для перешивання на щось інше, на комедію, наприклад».