Діагноз ставлять комплексно. При цьому враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки та виявлення у фекаліях великої кількості ооцист еймерій. Еймеріоз ВРХ необхідно диференціювати від колібактеріозу, паратифів, пастерельозу, ентероколітів незаразного походження.
Лікування. Хворим тваринам надають спокій, покращують годування. Для лікування рекомендують сульфаніламідні препарати (наприклад, розчин норсульфазолу, сульфадимезин або поєднання сульфадимезину з левоміцетином, ампроліум, кокцидіовіт; клопідол; хімкокцид).
Хворих тварин необхідно утримувати ізольовано. Приміщення та вигульні двори регулярно очищають і ретельно дезінфікують.
Профілактика. Як хіміопрофілактику застосовують хімкокцид у дозі 0,3 г/кг, кокцидіовіт (0,03 г/кг) з левоміцетином (0,02 г/кг), кокцидін (0,08 г/кг) з біоміцином (0,02 г/кг). Препарати дають кожні 5 днів разом із концентрованими кормами. Слід суворо дотримувати санітарних норм утримання тварин.
Монієзіоз
Етіологія. Хвороба жуйних тварин, яку спричиняють цестоди, що паразитують у тонкому кишечнику тварин. Збудники – стрічкоподібні монієзії білого кольору завдовжки 4–5 м (їхній сколекс має 4 присоски). Розвиток від стадії яйця до інвазійної личинки (цистицеркоїду) відбувається в організмі проміжного хазяїна – орибатидного кліща впродовж 2–3 місяців. Статевої зрілості паразит досягає у кишечнику жуйних тварин за 47–50 діб, де паразитує 2–7 місяців. Життєвий цикл монієзії подано на схемі 2.
Схема 2. Життєвий цикл монієзії
Клінічні прояви. Переважно хворіє молодняк ВРХ та овець. Зараження відбувається в результаті заковтування інвазованих кліщів під час поїдання трави на пасовищах із підвищеною вологістю. Найбільшого поширення набуває у серпні.
У телят хвороба протікає у важкій та легкій токсичній, обтураційній та нервовій формах. Спостерігаються пригніченість, анемія, зниження апетиту, залежування, пронос, згинання спини при випорожненні, вихід члеників і фрагментів монієзій, сильна спрага, падіж на 3–10-й день. Нервова форма супроводжується порушенням координації рухів, закиданням голови за спину, манежними рухами, залежуванням і швидкою загибеллю. Обтураційна характеризується несподіваною появою симптомів кольок у зовні здорових телят: раптове падіння на землю, притискання голови до живота, кружляння на місці. У ВРХ 8-місячного й старшого віку протікає без виражених симптомів.
Діагноз «монієзіоз» ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів гельмінтоскопічного дослідження, діагностичної дегельмінтизації (виявлення члеників і фрагментів), овоскопії.
Лікування. Застосовують антигельмінтні засоби: фенасал телятам у суміші з комбікормом, сульфат міді у вигляді водного розчину.
Профілактика. Телят дегельмінтизують двічі: вперше через 35–40 днів після вигону на пасовище, вдруге – через 35–40 днів після першого, а молодняк до 1 року – один раз через 35–40 днів після вигону на пасовище. Телят поточного року народження рекомендовано утримувати на штучних пасовищах або в таборах.
Остертагіоз
Етіологія. Хвороба виникає внаслідок паразитування в сичугу білих нематод остертагій. Захворювання трапляється частіше у тварин віком до 2 років. Зараження відбувається на пасовищі й водопої шляхом заковтування інвазійних личинок, що вилупилися з яйця в зовнішньому середовищі. У сичугу ВРХ личинки тричі линяють, потім статевозрілі паразити виходять у просвіт кишок через 20 діб і більше після зараження.
Клінічні прояви. Спостерігається слабкість, анемія слизових оболонок, втрата вгодованості, іноді набряки під щелепою. За тяжкого перебігу хвороби у телят спостерігають профузний пронос (випорожнення рідкі, з бульбашками газу), спрагу. Загибель може настати через 1 тиждень після початку проносу.
Діагноз встановлюють на підставі клініко-епізоотологічних даних та ідентифікації личинок остертагій у фекаліях.