Лікування. Використовують антгельмінтики: фенотіазін у суміші з концентрованими кормами (зерно, макуха), у болюсах із борошна або у формі водної суспензії з борошняним відваром, крохмалем, перед ранковим годуванням.
Профілактика. Телят поточного року народження дегельмінтизують у кінці літа й восени, а молодняк старших за рік – навесні та восени.
Парамфістоматоз
Етіологія. Хворобу спричиняють трематоди підряду Парамфістомат, що паразитують у тонкому кишечнику, сичугу й рубці (рідше – у сітці).
Розвиток трематоди від яйця до адолескарію проходить за 1,5–3 місяці у біотопах проміжних хазяїв – прісноводних молюсків. Термін розвитку до статевої зрілості (марита) в організмі дефінітивного хазяїна становить 3,5–4 місяці.
Зараження відбувається аліментарно під час випасання в заплаві річок, озер, заплавних луків, меліоративних каналів із травою, водою, сіном, забрудненими адолескаріями (вони зберігають життєздатність до заморозків).
Клінічні прояви. Гострий перебіг парамфістоматозу спостерігається через 2–3 тижні після випасу на неблагополучному пасовищі. У ВРХ спостерігають пригніченість, слабкість, зниження апетиту, незначне підвищення температури, пронос (іноді з домішкою крові); боки западають, хвіст і тазові кінцівки забруднені фекаліями, під щелепою та коло підшийка є набряки, тварина має виснажений вигляд. Тварини гинуть від виснаження через 5–30 днів від початку хвороби. У телят та молодняку хвороба триває до 1,5 року. Хронічний перебіг знижує молочну продуктивність і вгодованість худоби, клінічно не проявляючись.
За життя діагноз ставлять на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак та результатів овоскопічного дослідження яєць із фекалій.
Лікування. Дегельмінтизацію проводять дворазово з інтервалом у 10 днів за гострого перебігу хвороби, наприклад бітіонолом, індивідуально – в суміші з комбікормом.
Профілактика. Дегельмінтизацію дорослої ВРХ планують на початку стійлового періоду (за необхідності повторюють через 2 тижні після першої). Молодняк до дворічного віку піддають дегельмінтизації через 3–4 тижні після вигону на пасовище, двічі з інтервалом у 10 днів проводять спільні заходи щодо ліквідації молюсків.
Піроплазмоз великої рогатої худоби (техаська лихоманка)
Етіологія. Трансмісивна хвороба тварин, яку спричиняють паразити еритроцитів крові – піроплазми. Життєвий цикл піроплазми протікає в організмах двох господарів – ВРХ та кліщів-переносників. Розмноження піроплазм в організмі тварин відбувається у крові шляхом простого поділу, а в організмі кліщів – у тканинах, гемолімфі та яйцях. В організмі тварин вони розмножуються спочатку у внутрішніх органах, а потім у периферичній крові.
Клінічні прояви. У разі спонтанного ураження піроплазмозом інкубаційний період триває від 6 до 30 днів. Захворювання протікає найчастіше гостро, рідше – хронічно. Протягом першої доби температура тіла підвищується до 42 °С, тварини різко пригнічені. Слизові оболонки на початку хвороби анемічні, а на 3–4-й день захворювання жовтяничні. Тварини частіше лежать, припиняють їсти й пити, спостерігають витікання з очей. Перистальтика кишечника ослаблена. У перший період захворювання сеча стає жовтуватою, потім набуває червонуватого кольору, а на 3–4-й день хвороби сеча стає темно-коричневою. Частішають пульс і дихання, настає кахексія. За несприятливого прогнозу та несвоєчасного лікування летальний результат настає через 6–7 днів від початку захворювання.
Хронічний перебіг зазвичай спостерігають у тварин із підвищеною резистентністю або у особин, що раніше перехворіли. Іноді можливі рецидиви захворювання, які проявляються повторним підвищенням температури тіла, пригніченням, кахексією, набряками.
Діагноз ставлять на підставі клінічних та лабораторних досліджень крові з урахуванням епізоотологічних даних, наявності кліщів – переносників захворювання, сезону поширення хвороби.
Лікування. Ін’єкції беренілу (азидину) внутрішньом’язово. У важких випадках ін’єкцію повторюють. Також призначають діамедин. Тваринам забезпечують спокій, дієтичне харчування. Оскільки при цьому захворюванні в організмі тварин виникає дефіцит вітаміну В12 (ціанкобаламін), необхідно вводити в корми або робити ін’єкції вітаміну В12, а також серцевих препаратів, наприклад сульфокамфокаїну. У важких випадках внутрішньовенно або підшкірно вводять гемодез.