Профілактика. Основне завдання під час ліквідації та попередження розвитку піроплазмозу полягає в проведенні комплексу профілактичних заходів, що передбачають хіміопрофілактику та боротьбу з кліщами-переносниками. Для цього тварин періодично обробляють репелентами і вводять береніл (азидин) через кожні 10 днів.
Псороптоз жуйних тварин, або нашкірникова короста
Етіологія. Хворобу спричиняють саркоптоїдні кліщі, що паразитують на шкірі тварин (рис. 3).
Рис. 3. Самиця кліща – збудника псороптозу
Кліщі паразитують на поверхні шкіри, тому їх називають нашкірниками. Вони харчуються клітинним соком та лімфою. Весь цикл розвитку триває 20–25 днів. Кожна стадія триває 4–5 днів. Личинка відрізняється від інших стадій тим, що у неї 3 пари кінцівок, а у німф відсутній статевий отвір. Кліщі живуть на шкірі тварин до 2 місяців.
Захворювання поширене скрізь, його реєструють переважно у стійловий період. У цей час у приміщеннях спостерігається скупченість утримання тварин, посилюється контакт між ними, підвищується вологість, а отже, виникають усі умови для розвитку кліщів. Хворобу спостерігають у господарствах із несприятливими умовами утримання та годування тварин. Частіше хворіють виснажені тварини зі зниженою резистентністю. Головним джерелом інвазії є хворі тварини.
Клінічні прояви. Інкубаційний період триває від 10 до 14 днів, а в молодих тварин – до 1,5 місяця. Найбільш характерною ознакою є свербіж. Шкіра в місцях ураження потовщена, зібрана в складки, спостерігається місцеве підвищення температури шкіри. На шкірі з’являються вузлики, які поступово перетворюються у бульбашки, що, лопаючись, виділяють рідину, а на їх місці утворюються скориночки. У місцях ураження спостерігається випадання волосся, з’являються ділянки з алопецією. Захворювання протікає гостро, хронічно й латентно. Гострий перебіг спостерігається в осінньо-зимовий період. Хронічний перебіг спостерігають літньої пори. У цей час характерною ознакою хвороби є слабковиражений свербіж. Сприятливими до латентного періоду є несприятливі умови для розмноження кліщів, сонячне опромінення. Кліщі зберігаються в складках шкіри.
Точний діагноз ставлять під час виявлення кліщів у зіскрібках шкіри, які беруть на межі ділянок ураженої та здорової шкіри. У ВРХ хвороба уражає шию, загривок, спину, крижі.
Лікування. Уражені місця очищають, скориночки розм’якшують і видаляють їх, застосовують колоїдну сірку в суспензії або у вигляді дусту з фенотіазином, а також івермектин – підшкірно.
Профілактика. Проводять комплекс заходів проти занесення нашкірної корости. Новоприбулих у господарство тварин карантинують і піддають профілактичному оброблянню. Тварин бажано випасати на ізольованих від поголів’я інших господарств пасовищах. Щорічно всіх тварин обробляють проти корости з профілактичною метою.
Стронгілоїдоз
Етіологія. Хворобу спричиняють нематоди стронгіли, що паразитують переважно в слизовій оболонці тонкої кишки. Хвороба поширена скрізь, особливо серед молодняку. Дорослі тварини переносять захворювання в субклінічній формі.
Збудник виділяє яйця в зовнішнє середовище, де з них вилуплюються личинки, що дають інвазійні форми. Це обумовлює масовану й широку інвазивність навколишнього середовища. Сирість сприяє поширенню інвазії.
Зараження відбувається аліментарним шляхом або в результаті заглиблення личинок через шкіру в кровоносні судини і ними у всі органи й тканини, звідки через 4–6 днів вони вже потрапляють у легені. Під час кашлю личинки зі слизом, що виділяється з бронхів, потрапляють в ротову порожнину, а під час ковтання – у кишечник. Захворювання проявляється переважно в перші місяці життя. Основний фактор передання – гній. Поширенню збудника сприяє вогкість.
Клінічні прояви. У молодняку стронгілоїдоз протікає важко, нерідко спричиняючи падіж. Тварини різко відстають у розвитку. Спочатку під час міграції личинок спостерігається свербіж шкіри, кашель, неспокій, пневмонія, плеврити. У разі локалізації статевозрілого гельмінта у кишечнику виникають симптоми порушення діяльності шлунково-кишкового тракту: зміни перистальтики, пронос або запор, а також підвищення температури тіла, відмова від корму, загальна пригніченість.