— Тролі наступають. Вони прочули, що старий король помер, і тепер піднімаються по всіх довколишніх пагорбах та долинах. Вони спробують знищити Королівство ельфів, перебити всіх нас...
— Зрозуміло, — сказав Шандраш. — Раніше, ніж ваш новий король приступить до виконання своїх обов’язків.
— Саме так, — кивнув ельф-солдат. — Для ельфів настав вирішальний момент. Століттями наше існування було під загрозою. Тролів так багато, а ельфи такі тендітні та вразливі...
— Гаразд, що мені робити? Є пропозиції?
— Ми розраховуємо, що ви зустрінетеся з нами сьогодні вночі під Великим дубом. Ми відведемо вас до Королівства ельфів, де ви з вашою свитою підготуєте план оборони королівства.
— Що? — було видно, що Шандрашу це не до душі. — Я ще навіть не повечеряв. А моя заправка? Завтра ж субота, купа машин...
— Але ж ви — король ельфів, — сказав солдат.
Шандраш замислено потер підборіддя.
— Твоя правда, — згодився він. — Я ж таки король! Ельф-солдат уклонився.
— Якби ж то я знав заздалегідь, що таке трапиться, — мовив Шандраш. — Не входило в мої плани ставати королем ельфів...
Він замовк, сподіваючись, що його переб’ють, проте ельф-солдат спокійно дивився на нього з відсутнім виразом обличчя.
— Можливо, вам було б краще мати когось іншого за короля, — промовив Шандраш. — Я небагато тямлю у війні, битвах і подібних речах. — Він витримав паузу і знизав плечима. — Я ніколи не мав справи ні з чим подібним. Тут, у Колорадо, ніхто не воює. Я про те, що тут люди не ведуть воєн.
Ельф-солдат мовчав.
— Чому він назвав саме моє ім’я? — продовжував свій безнадійний монолог Шандраш. — Я ж на цьому геть не розуміюся. Чому він прийшов і обрав мене? Чому не кого-небудь іншого?
— Він вірив у вас, — промовив ельф-солдат. — У скрутний час ви надали йому та його людям прихисток. Він знав, що ви нічого не хочете натомість, знав, що ви не очікуєте на винагороду. В його житті траплялось небагато таких, хто б давав і нічого за це не просив.
— Оце так справи, — замислено промовив Шандраш і підняв очі на солдата. — Але що буде з моєю заправкою? А з будинком? Що скажуть люди: Ден Ґрін, Поп, той, що з крамниці...
Ельф-солдат відступив зі світла в морок:
— Мені час повертатися. Вже пізно, а вночі вилазять тролі.
— Звісно, — погодився Шандраш.
— Тепер, коли старий король помер, тролі вже нічого не бояться. Вони скрізь усе плюндрують. Ніхто вже не може почуватись у безпеці.
— То куди, кажеш, мені слід прийти? І коли?
— До Великого дуба. Щойно зайде місяць.
— Я прийду, — запевнив ельфа-солдата Шандраш. — Гадаю, ти маєш рацію. Король ельфів не може залишити в біді своє королівство, коли воно його найбільше потребує.
Він роззирнувся, проте за ельфом-солдатом вже й слід захолов.
Сповнений тривоги, Шандраш попростував по шосе. Підійшовши до ґанку, він зупинився.
— Але ж той дуб росте на фермі Фінеаса. Як він усе це сприйме?
Проте він був королем ельфів, а поміж пагорбів уже ворушилися тролі. Шандраш стояв, прислухаючись до шелесту вітру у кронах дерев, що росли по той бік шосе.
Тролі? Невже тут насправді є тролі, які зухвало копошаться у нічній пітьмі, нічого і нікого не боячись?
Настав час братися до роботи королю ельфів...
Стиснувши зуби, Шандраш рушив сходами нагору. Поки він дістався горішньої сходинки, згасли останні сонячні промені. Настала ніч.
Фінеас Джадд глянув у вікно, вилаявся і похитав головою. Потім швидко підійшов до дверей і вискочив на ґанок. Осяяний холодним місячним світлом, через поле, витоптаною худобою стежкою, до будинку повільно крокував чоловік.
— Шандраше! — гукнув Фінеас. — Що трапилося? Що ти тут робиш посеред ночі?
Шандраш спинився і рішуче впер руки в боки.
— Чому ти не вдома? — здивувався Фінеас. — Що за ґедзь тебе вкусив?
— Вибач, Фінеасе, — обізвався Шандраш. — Вибач, що довелося йти по твоїй землі. Але мені треба де з ким зустрітися під цим дубом.
— О такій порі?
Шандраш кивнув.
— Та що ж це з тобою, Шандраше? З ким у біса ти збираєшся зустрітися посеред ночі на моїй фермі?
— Маю зустрітися з ельфами. Ми повинні спланувати війну проти тролів.
— Сказитися! — вилаявся Фінеас Джадд, повернувся до будинку і грюкнув дверима. Там він довго стояв, розмірковуючи. Зрештою, знову вийшов на ґанок. — Що ти казав, ви збираєтеся робити? Звісно, ти не зобов’язаний відповідати, я просто...
— Я маю зустрітися з ельфами під дубом. Ми мусимо спланувати воєнну кампанію проти тролів.
— Угу, зрозумів. Проти тролів. З ними варто постійно бути насторожі.
— Тролі повсюди, — згідливо закивав головою Шандраш. — Раніше я цього навіть не усвідомлював. Про них не можна забувати. На них не можна заплющувати очі. Бо вони про тебе вже точно не забудуть. Вони весь час щось винюхують, стежать за тобою...
Втративши дар мови, Фінеас витріщився на старого.
— О, до речі, — додав Шандраш. — Можливо, мене деякий час не буде. Все залежить від того, наскільки затягнеться воєнна кампанія. У мене небагато досвіду в боротьбі проти тролів, тому я точно не знаю. Я хотів запитати, чи не міг би ти навідуватися на мою заправку разів два на день — припустімо, вранці та ввечері? Просто щоб пересвідчитися, що ніхто туди не вліз і все таке.
— Ти кудись зібрався? — Фінеас швидко спустився зі сходів. — Що це за чортівня з тролями? Навіщо тобі кудись їхати?
Шандраш терпляче повторив усе, що було сказано раніше.
— Але навіщо?
— Тому що я — король ельфів. Я маю їх очолити.
Запала тиша.
— Зрозуміло, — зрештою вимовив Фінеас. — Так, ти ж уже казав про це раніше. Слухай, Шандраше, чому б тобі не зайти ненадовго до будинку, розповісти мені про тролів, випити кави...
— Кави? — Шандраш глянув угору на блідий місяць, що бовванів посеред чорного неба.
Довкола стояла мертва тиша, ніч видалась холодною, а місяць сяде ще нескоро. Шандраш пересмикнув плечима.
— Ніч студена, — наполягав Фінеас. — Надто студена, щоб вештатися знадвору. Заходь уже...
— Думаю, в мене є трохи часу, — погодився Шандраш. — Чашка кави ще нікому не завадила. Та надовго я лишитися не можу...
Шандраш випростав ноги і позіхнув.
— Добряча в тебе кава, Фінеасе.
Фінеас зробив маленький ковточок і поставив чашку на стіл.
У вітальні було тихо й тепло. Це була дуже охайна маленька вітальня із сірими, невиразними картинами на стінах, що, здавалося, жили якимось своїм окремішнім життям. У кутку стояв невеличкий орган з розгорнутими нотами на пюпітрі.
Шандраш подивився на орган й усміхнувся:
— Усе ще граєш, Фінеасе?
— Уже не так часто. Міхи зносились. Один взагалі не роздувається.
— Спробую його полагодити. Якщо, звісно, повернуся.
— Було б добре, — мовив Фінеас. — Я вже й сам думав попросити тебе про це.
— Пам’ятаєш, як ти колись грав «Пісню про Вілью», а Ден Ґрін прийшов з тією дамою, що влітку працювала у магазині Попа? Вона ще хотіла відкрити крамничку керамічних виробів.
— Звісно, пам’ятаю, — відповів Фінеас.
Шандраш неспокійно засовався на стільці.
— Ще кави? — запитав Фінеас, підводячись. — Трохи?
— Хіба що трохи. Бо незабаром я маю йти.
— Погана сьогодні ніч, щоб тинятися полями.
Шандраш визирнув у вікно. Стало значно темніше, місяць майже повністю сховався за обрієм. Шандраш здригнувся:
— Важко з тобою не погодитися, — відповів він.
Фінеас нетерпляче повернувся до нього.
— Слухай, Шандраше. Повертайся ліпше додому, в тепло. А тролів воювати підеш якоїсь іншої ночі. Вони нікуди не дінуться. Сам же казав, що їх сила-силенна. У тебе ще буде купа часу, хай лишень розгодиниться, потепліє.
Шандраш стомлено потер чоло.
— Знаєш, усе це схоже на якийсь поганий сон. Коли я почав думати про ельфів і тролів? Коли все це почалось? — його голос ставав дедалі тихішим. — Спасибі за каву, — він повільно підвівся. — Вона мене добряче зігріла. І я вдячний тобі за цю розмову. Як у добрі давні часи, коли ми з тобою сиділи отак і теревенили майже кожного вечора.