Він сів і поринув у роздуми. Потім знову зігнувся над мікроскопом, зняв з предметного столика скельце, вибрав нове і підняв його проти світла, щоб розібрати позначки. В лабораторії було тихо і тепло. Крізь вікно на підлогу падали сонячні промені. Дерева знадвору ледь погойдувались від вітру. Майора почало хилити в сон.
— Ох уже ці любителі пікніків, — пробурмотів він, вставляючи на місце нове скельце. — Мабуть, дочекатися не можуть, щоб приїхати сюди, повирубувати дерева, обірвати квіти, загидити озера, витоптати траву. А тут навіть вірусу звичайнісінької застуди немає, який би...
Раптом він запнувся.
Обидва окуляри мікроскопа зненацька сплелися навколо його шиї, силкуючись його задушити. Холл схопився за них, проте вони невблаганно стискали його шию, а сталеві трубки наближались, немов щелепи капкана.
Жбурнувши мікроскоп на підлогу, він скочив на ноги. Мікроскоп швидко поповз назад до нього і обвився навколо ноги. Він збив його ударом іншої ноги і вихопив бластер.
Мікроскоп відскочив якнайдалі і покотився на регулювальних гвинтах. Холл вистрелив. Мікроскоп розлетівся бризкою металевих уламків.
— Господи боже! — Холл знесилено сів і витер рукою спітніле обличчя. — Що за?.. — він промасажував горло. — Що за чорт?
У конференц-залі ніде було яблуку впасти. Тут зібралися майже всі офіцери корпусу Блакитної Планети. Командер Стелла Моррісон постукала тонкою пластиковою указкою по великій інтерактивній мапі.
— Ця велика пласка ділянка просто ідеальна для міста. Вона розташована близько до води, а погодні умови достатньо мінливі, щоб поселенцям було про що говорити. Тут також виявлені значні поклади різноманітних мінералів. Колоністи можуть відкривати власні заводи. Їм не доведеться залежати від імпорту товарів. Ось тут ми маємо найбільший на планеті ліс. Якщо їм не забракне здорового глузду, вони його не чіпатимуть, а вирішать пустити його на газети — що ж, це вже не наші проблеми.
Вона обвела поглядом кімнату, переповнену мовчазними чоловіками.
— Будьмо реалістами. Дехто з вас вважає, що нам не варто давати добро Органам Еміграції, натомість притримати планету для себе і з часом сюди повернутись. Я хотіла б цього не менше за вас, але єдине, чим це може для нас закінчитися, — це купою проблем. Це не наша планета. Нас відрядили сюди для конкретної роботи. І роботу цю ми вже майже завершили. Тому краще забудемо про це. Все, що нам лишилося зробити, це дати зелене світло і почати пакувати валізи.
— А вже надійшов лабораторний звіт щодо бактерій? — запитав віце-президент Вуд.
— Звісно, ми шукаємо їх особливо ретельно. Проте останнє, що я чула, так це те, що жодних мікробів не виявлено. Думаю, можна цим не перейматись і давати О. Е. зелене світло. Вони пришлють за нами корабель, а заодно й привезуть першу партію колоністів. Жодних причин... — вона запнулась.
У кімнаті наростав гомін. Голови присутніх повернулися в напрямку дверей.
Командер Моррісон насупила брови.
— Майоре Холл, дозвольте вам нагадати, що під час проведення наради нікому не дозволено втручатися в її хід!
Холл заледве стояв на ногах, і не падав він лише тому, що тримався за дверну ручку. Невидющим поглядом він обвів конференц-зал. Зрештою, його скляні очі зупинилися на лейтенанті Френдлі, що сидів у центрі кімнати.
— Ідіть сюди, — хрипло мовив він.
— Я? — Френдлі ще глибше втиснувся у крісло.
— Майоре, що ви собі дозволяєте? — гнівно запитав віце-президент Вуд. — Ви що, п’яні чи?.. — він розгледів бластер у майоровій руці. — Щось трапилось, майоре?
Лейтенант Френдлі перелякано підскочив і схопив Холла за плече.
— Що таке? Що трапилося?
— Ходімо в лабораторію.
— Ви щось виявили? — лейтенант пильним поглядом вдивлявся в обличчя друга. — Що саме?
— Ходімо, — Холл рушив у напрямку коридору, Френдлі — слідом.
Майор штовхнув двері лабораторії і обережно зробив крок усередину.
— То що там? — знову запитав Френдлі.
— Мій мікроскоп.
— Ваш мікроскоп? А що з ним? — Френдлі протиснувся повз Холла до лабораторії. — Не бачу його.
— Його більше немає.
— Немає? Як це немає?
— Я його спопелив.
— Спопелили? — Френдлі перевів погляд на майора. — Не розумію. Навіщо?
Холл відкрив рота і одразу ж закрив, не проронивши ні звуку.
— З вами все гаразд? — схвильовано запитав Френдлі. Потім нагнувся і дістав з полички під столом чорну пластикову коробку. — Зізнавайтеся, це такий жарт?
З коробки він витягнув Холлів мікроскоп.
— Що ви мали на увазі, коли казали, що спопелили його? Ось же він, на своєму місці. А тепер зізнавайтесь, що сталося? Ви знайшли щось? Якусь бактерію? Смертельну? Токсичну?
Холл повільно підійшов до мікроскопа. Той був цілий. Над мікрометричним гвинтом виднілася подряпина, а одна з лапок предметного столика була трішки зігнута. Він торкнувся її пальцем.
П’ять хвилин тому цей мікроскоп намагався його убити. І він точно знав, що спопелив його дощенту.
— Ви певні, що вам не потрібен психотест? — занепокоєно поцікавився Френдлі. — Як на мене, у вас посттравматичний синдром, чи навіть гірше.
— Можливо, ви й праві, — пробурмотів Холл.
Роботизований психотестер загудів, складаючи все докупи, зводячи воєдино. Зрештою, колір його лампочок перемінився з червоного на зелений.
— Ну? — зажадав результату Холл.
— Сильний неспокій. Коефіцієнт нестабільності перевищує десять.
— Це вище небезпечного рівня?
— Так. Вісім — це небезпечно. Десять — взагалі дивно для людини з вашими показниками. Зазвичай у вас близько чотирьох.
Холл стомлено кивнув:
— Знаю.
— Якби ви дали мені більше інформації...
Холл потер підборіддя.
— Я не можу сказати більше.
— Законом заборонено приховувати інформацію протягом психотесту, — суворо промовив апарат. — Якщо ви це робите, то навмисне спотворюєте мої результати.
Холл підвівся.
— Більше я нічого не можу тобі повідомити. Але ж ти встановив у мене високий рівень нестабільності, так?
— У вас високий рівень психічного розладу. Але що він означає чи чому виник, я сказати не можу.
— Дякую.
Холл вимкнув тестер і рушив до своєї кімнати. У нього паморочилося в голові. Невже він з’їхав з глузду? Але ж у щось та він стріляв із бластера. Зрештою, він провів аналіз атмосфери в лабораторії і виявив у суспензії часточки металу, особливо там, де спопелив з бластера мікроскоп.
Але як подібне взагалі могло трапитися? Щоб мікроскоп ожив, та ще й намагався його вбити!
У будь-якому разі Френдлі дістав його з коробки цілим та неушкодженим. Але як він потрапив до коробки?
Холл стягнув із себе уніформу і зайшов у душову кабінку. Тепла вода омивала його тіло, а сам він поринув у роздуми. Роботизований психотестер виявив у нього сильну занепокоєність, проте це могло бути результатом, а не причиною того, що трапилося. Він уже почав було розповідати про це Френдлі, проте замовк. Як можна очікувати, що хтось повірить у таке?
Він вимкнув воду й потягнувся за одним з рушників, що висіли на вішаку.
Раптом рушник, обкрутившись навколо зап’ястя, штовхнув його до стіни. Груба тканина обліпила ніс і рот. Холл несамовито заборсався, намагаючись вирватися. І раптом рушник розслабився. Холл упав, зсунувся на підлогу і вдарився головою об стіну. Перед очима затанцювали вогники, його пронизав нестерпний біль.
Сидячи в калюжі теплої води, Холл поглянув на вішак. Рушник, як і ті, що висіли поруч, більше не рухався. Три рушники висіли в ряд, всі як один нерухомі. Невже йому все примарилось?
Хитаючись, Холл звівся на ноги і потер руками голову. Боязко обійшовши вішак, він вискочив з душової кабінки. У кімнаті він обережно дістав з упаковки новий рушник. На вигляд він здавався звичайним. Витершись, Холл почав одягатися.
Раптом ремінь обкрутився навколо його талії і почав стискатися. Він був міцним... укріпленим металевими ланками для утримування штанів та пістолета. Вони з ременем завовтузились на підлозі, намагаючись побороти один одного. Ремінь звивався оскаженілою металевою змією, шмагаючи його, мов батогом. Нарешті Холлу вдалося дотягнутися до бластера.