І ремінь одразу ж заспокоївся. Холл спопелив його і завалився у крісло, намагаючись перевести подих.
Бильця крісла зімкнулись навколо нього, проте цього разу він був насторожі. Довелося вистрелити шість разів, перш ніж крісло безсило розвалилось і він знову зміг підвестись.
Важко дихаючи, Холл стояв посеред кімнати.
— Неможливо, — прошепотів він. — Мабуть, я таки з’їхав з глузду.
Зрештою він одягнувся, взув черевики і вийшов у порожній коридор. Там він викликав ліфт і піднявся на останній поверх.
Командер Моррісон провела Холла очима, поки той минав роботизований екран-прохідну. Екран запищав.
— Ви озброєні, — осудливо промовила командер.
Холл глянув на бластер у своїй руці і поклав його на стіл.
— Вибачте.
— Що з вами? У мене тут звіт тестера. Там сказано, що у вас останні двадцять чотири години зашкалюють показники, — вона пильно поглянула на майора. — Ми давно знаємо один одного, Лоуренсе. Що з вами коїться?
Холл набрав повні груди повітря.
— Стелло, сьогодні вранці мій мікроскоп намагався мене задушити.
Її очі округлились.
— Що?
— А пізніше, коли я виходив з душу, мене спробував задушити мій рушник. Я з ним упорався, проте коли я одягався, мій ремінь... — він замовк. Командер уже була на ногах.
— Охорона! — крикнула вона.
— Заждіть, Стелло, — ступнув до неї Холл. — Вислухайте мене. Це не жарти. Зі мною все гаразд. Чотири рази речі намагались мене вбити. Звичайні предмети раптом ставали смертоносними. Можливо, саме це і є тим, що ми шукали. Можливо, це...
— Ваш мікроскоп намагався вас убити?
— Він ожив. Його окуляри обвились навколо мого горла.
Запала затяжна пауза.
— Хто-небудь ще крім вас це бачив?
— Ні.
— Що ви зробили?
— Я спопелив його.
— Лишились якісь уламки?
— Ні, — неохоче визнав він. — Річ у тому, що, схоже, з мікроскопом знову все гаразд. Він такий, яким і був раніше. Знову лежить у коробці.
— Ясно, — командер кивнула двом охоронцям, що з’явились на її поклик. — Відведіть майора Холла до капітана Тейлора.
Нехай його оглянуть, а потім відправлять на Терру для обстеження.
Вона спокійно спостерігала, як охоронці сковують Холлові руки магнітними захватами.
— Пробачте, майоре, — мовила вона. — Якщо ви не доведете правдивості хоч якої-небудь частини вашої розповіді, ми будемо змушені вважати все описане вами виявами психічної нестабільності. А планета у нас не так добре забезпечена поліцією, щоб утримати психічно хворого від втечі. Ви можете завдати чимало шкоди.
Охоронці повели Холла до дверей. Він не чинив опору, а голова у нього йшла обертом. Можливо, вона й права. Можливо, він насправді з’їхав з глузду.
Вони зупинились біля кабінету капітана Тейлора, і один з охоронців натиснув на кнопку дзвінка.
— Хто там? — почувся вимогливий голос контролюючого вхід робота.
— Командер Моррісон наказала передати цього чоловіка під опіку капітана.
Після короткої заминки прозвучало:
— Капітан зайнятий.
— Це терміново.
Робот задумався, було чути, як клацають його реле.
— Вас послала командер?
— Так. Відчиняй.
— Можете заходити, — зрештою поступився робот, відмикаючи замки.
Охоронці штовхнули двері й зупинилися.
Капітан Тейлор лежав на підлозі з посинілим обличчям та виряченими очима. Видно було лише його голову та ноги. Решту тіла вкривав червоно-білий килимок, що, обернувшись навколо нього, стискався, стягуючись усе тугіше й тугіше.
Холл упав на підлогу і потяг за килимок.
— Швидше! — крикнув він. — Хапайте його!
Чоловіки втрьох смикнули за килимок, той не піддавався.
— Допоможіть! — слабко простогнав Тейлор.
— Ми намагаємося!
Вони смикали з усіх сил. Нарешті килимок опинився у них в руках. Потім він звалився на підлогу і кинувся у напрямку відчинених дверей. Один з охоронців вистрелив по ньому з бластера.
Холл підбіг до відеоекрана і тремтячими пальцями набрав екстрений номер командера.
На екрані з’явилось її обличчя.
— Бачите? — видихнув він.
Командер перевела погляд з Холла на Тейлора, що лежав у того за спиною. Біля нього, все ще стискаючи бластери, стояли на колінах охоронці.
— Що... що трапилось?
— На нього напав килимок, — Холл сумно посміхнувся. — І хто тепер божевільний?
— Я пришлю до вас охорону, — вона розгублено кліпала очима. — Негайно. Але як...
— Нехай тримають бластери напоготові. А краще оголосіть для всіх загальну тривогу.
Холл виклав на стіл командера Моррісон чотири предмети: мікроскоп, рушник, армований ремінь і невеликий червоно-білий килимок.
Вона насторожено відсунулася:
— Майоре, ви впевнені?..
— Зараз з ними все гаразд. І це найдивніше. Ось, скажімо, рушник. Кілька годин тому він намагався мене вбити. Я врятувався, спепеливши його вщент. Але ось він, цілісінький. Такий, яким був раніше. Неушкоджений.
Капітан Тейлор обережно вказав пальцем на червоно-білий килимок:
— А це мій килимок. Я привіз його з Терри. Мені його дружина подарувала. Я... я нічого такого від нього не очікував.
Вони обмінялися поглядами.
— Килимок ми також спопелили, — засвідчив Холл.
Запала тиша.
— То що ж тоді на мене напало? — запитав капітан Тейлор. — Якщо це був не килимок?
— Воно виглядало як цей килимок, — повільно промовив Холл. — А те, що напало на мене, виглядало як рушник.
Командер Моррісон піднесла рушник до світла.
— Звичайнісінький рушник! Він не міг на вас напасти.
— Звісно не міг, — погодився Холл. — Ми прогнали ці предмети через усі можливі тести. Вони є тим, чим і мають бути, жоден елемент не змінився. Абсолютно стабільні неорганічні предмети. Неможливо, щоб хоч якийсь із них ожив і напав на нас.
— Але ж якось вони це зробили, — сказав Тейлор. — Щось же на мене напало. І якщо це був не килимок, то що?
Лейтенант Доддс зазирнув у тумбочку в пошуках рукавичок. Він поспішав. Увесь корпус скликали на екстрені збори.
— Куди ж я їх?.. — пробурмотів він. — Що за чорт!
На ліжку лежали дві пари однакових рукавичок, одна біля одної.
Доддс насупив брови і почухав потилицю. Як таке можливо?
Він мав лише одну пару. Очевидно, інші — чужі. Минулого вечора до нього заходив Боб Уезлі, пограти в карти. Можливо, це він їх залишив.
Відеоекран знову спалахнув.
— Усьому персоналу, негайно. Всьому персоналу, негайно. Надзвичайні збори всього персоналу.
— Та зараз, — нетерпляче сказав Доддс, хапаючи одну з пар рукавичок і натягуючи їх на руки.
Щойно опинившись на руках, рукавички спрямували його руки до пояса, стиснули пальці на руків’ї пістолета і витягли його з кобури.
— Щоб я пропав! — вигукнув Доддс.
Рукавички підняли бластер і націлили його йому в груди. Пальці стиснулися. Пролунав постріл. Добра половина грудної клітки Доддса випарувалась. Усе, що від нього лишилося, повільно опустилось на підлогу, рот усе ще був відкритий від подиву.
Почувши завивання сигналу тривоги, капрал Теннер поквапився до головної будівлі.
Біля входу він спинився, щоб зняти черевики з металевими накладками. Раптом він насупив брови. Замість одного запобіжного килимка під дверима лежало два.
Що ж, нехай так. Килимки були однаковими. Він ступив на один із них і став чекати. Поверхня килимка пустила по його ногах розряд високочастотного струму, вбиваючи будь-які спори чи насінини, що могли причепитись до нього назовні.
І Теннер зайшов до будівлі.
Трохи пізніше біля дверей зупинився лейтенант Фултон. Він стягнув свої туристичні черевики і ступив на перший же килимок, що потрапив йому на очі.